Бадер А. В. Базові соціально-політичні умови формування критичного мислення громадян. Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог. студії. 2025. Вип. 60. С. 229–237.
У статті наголошено, що кожна держава незалежно від її конструкції та умов існування спирається на певний тип політичної свідомості своїх громадян та потребує формування сталого критичного мислення в більшості з них. Підкреслено, що за вказаних обставин постає актуальна проблема виявлення базових соціально-політичних умов, що надають можливість цьому процесу бути ефективним. Установлено чітку кореляцію між віддаленістю від центру сучасної світ-системи, рівнем життя населення, політичною організацією держави та наявністю чи відсутністю базових соціально-політичних умов формування критичного мислення громадян. Зазначено, що ліберально-демократичні політичні системи центру спроможні забезпечити досить високий рівень життя більшості населення. Результатом указаного є наявність базових умов формування демократичного критичного мислення на основі відсутності антагоністичних протиріч між громадянським суспільством і державою.У статті встановлено, що основними соціально-політичними умовами формування критичного мислення політичної системи тоталітарного типу (напівпериферія) є широке застосування репресій, терору та ідеологічна обробка громадян. Виявлено, що характерною рисою авторитарної політичної системи напівпериферійних держав є суб’єктивізація політичного процесу, провідну роль відіграє пропаганда, а репресії виступають додатковою умовою формування критичного мислення. Зазначено, що у конструкціях напівпериферійних кланово-олігархічних системи відсутня можливість забезпечити як високий рівень життя більшості населення, так і дієву моноідеологічну пропаганду та силові методи впливу. Зроблено висновок, що базові умови для формування критичного мислення у подібних політичних системах взагалі відсутні. Виявлено, що аналізовані умови відсутні й в політичних системах, що сьогодні функціонують на периферії світ-економіки. Підкреслено, що наявний обсяг коштів дозволяє організувати належний рівень життя лише для нечисленної владної еліти, що призводить до перебування більшості населення за межею бідності та постійних соціально-політичних катаклізмів

Бадер А. В. Інструменти маніпулятивного впливу на громадянське суспільство України у межах російської інформаційної агресії. Регіональні студії. 2025. №41. С. 26–31.
У статті зазначено, що росія, як в межах прихованої агресії проти України (2014 р.), так і повномасштабного вторгнення (2022 р.), застосовувала широкий спектр інструментів маніпулятивного впливу на громадянське суспільство в Україні. Підкреслено, що попри постійні контрзаходи, рф й надалі досить ефективно здійснює інформаційний тиск. Наголошено, що одним із підтверджень заявленого є відсутність єдності щодо українського питання серед країн Європейського Союзу та поширення, у зв’язку з цим, песимістичних настроїв серед громадян України. Вказано, що найбільш непродуктивною є позиція Австрії, Румунії, Словаччини та Угорщини. Відтак наголошено, що враховуючи затяжний характер агресії, особливої актуальності набуває науковий аналіз інструментів інформаційного тиску застосованих росією. Заявлено, що розв’язання вказаної проблеми наддасть можливості розробки ефективних механізмів захисту громадянського суспільства від маніпулятивного впливу із зовні.
У статті виявлено, що у межах прихованої агресії, воєнного конфлікту й повномасштабного вторгнення російські спеціалісти застосували одні з найбільш ефективних інструментів упливу на громадянське суспільство України: упровадження керованих чуток, провокацію, дезінформацію, психологічний тиск та диверсифікацію громадської думки. Наголошено, що не дивлячись на цілу низку контрзаходів, починаючи від блокування Інтернет-ресурсів, закінчуючи спростуванням фейків на державному рівні, маніпулятивний уплив рф є досить дієвими і сьогодні. Підкреслено, що особливий ефект мають удари по цивільній інфраструктурі, знищення енергетичних об’єктів, цинічне вбивство пересічних громадян в поєднанні з маніпуляціями, навколо переговорів щодо завершення війни. Виходячи із зазначеного поставлено завдання у подальшому звернути увагу не на технічне протистояння інформаційній агресії, а на протидію за допомогою когнітивної сфери людини, розробки та впровадження технологій формування критичного мислення.

Бадер А. В. Інформаційна агресія рф: підходи та методи маніпулятивного впливу на громадянське суспільство в Україні. Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог. студії. 2025. Вип. 59. С. 226–234.
У статті наголошено, що з 2014 р. Україна стала ареною збройного протистояння, що розгорталося на нашій території. Підкреслено, що попри намагання супротивника подати початковий етап цього конфлікту як громадянську війну, фактично він був збройною агресією нового типу. Вказано, що ключову роль у підготовці та реалізації такого виду збройного насилля відіграє інформаційний компонент. Зауважено, що розвиток сучасних комунікаційних технологій, широкі можливості доступу до Інтернету та зростання популярності соціальних мереж сприяли поширенню маніпулятивного впливу на громадянське суспільство. Констатовано, що на початкових етапах наша держава не мала ефективних механізмів протидії цьому явищу. Зазначене призвело до формування певного сегменту в громадянському суспільстві України, що сприяв дестабілізації внутрішньополітичної ситуації та зростанню недовіри до державних інституцій. Акцентовано увагу на тому, що в умовах повномасштабного вторгнення рф особливо актуальним постає науковий аналіз підходів та методів інформаційного впливу на український медіапростір з метою розробки ефективних механізмів захисту громадянського суспільства від маніпулятивного впливу з боку росії.
У статті вказано, що інформаційна агресія російської федерації проти України почала реалізовуватись задовго до безпосереднього збройного протистояння в 2014 р. Наголошено, що для реалізації маніпуляцій російське керівництво обрало агресивний підхід, що спрямований на знищення або підкорення супротивника шляхом використання інформаційно-технічних та інформаційно-психологічних засобів боротьби. Зазначено, що до основних методів, застосованих рф проти України слід віднести дезінформацію, деморалізацію та дифамацію. Зроблено висновок, що інформаційна агресія росії спрямована як на дестабілізацію державних інституцій, так і на підрив самоідентичності українців, а її кінцевою метою є повне підкорення української політичної системи, знищення громадянського суспільства та ліквідація нашої незалежності загалом.

Бадер А. В. Репресії та терор як інструменти формування критичного мислення та громадянське суспільство. Актуальні проблеми філософії та соціології. 2025. №53. С. 168–173.
У статті зазначено, що сьогодні людство переживає зміну глобальних економіко-політичних циклів, що безпосередньо пов’язана з боротьбою за лідерство в цифровій економіці та модернізацією підходів, методів й інструментів інформаційного впливу. Підкреслено, що сучасні технології відкрили доступ до маніпуляцій на глибинному рівні суспільної свідомості. Як наслідок, стратегія інформаційного впливу тепер орієнтується не стільки на роботу з фактами, скільки на психологічні механізм сприйняття інформації тобто на формування певного типу критичного мислення. Констатовано, що за певних обставин репресії та терор можуть бути застосовані як інструмент формування критичного мислення. Заявлено, що залишається відкритим питання щодо того, які саме політичні моделі можуть допускати застосування подібних практик, на яких етапах свого розвитку та чи існують можливості блокування репресій і терору елементами громадянського суспільства.У статті встановлено, що репресій і терор як інструмент формування певного типу критичного мислення почали застосовуватись у період революцій, громадянських війн та державних переворотів, що адаптували політичні системи провідних держав до механізмів світ-економіки. Виявлено, що у ліберально-демократичних політичних системах, притаманних країнам центру сучасної світ-економіки, застосування репресивних механізмів формування суспільної свідомості повністю виключається. Вказано, що це забезпечується ефективним громадським контролем за діяльністю владних структур. Зазначено, що у тоталітарних системах напівпериферійної зони репресії та терор є невід’ємною складовою державного функціонування та засобом формування визначеного з верху, заідеологізованого критичного мислення у населення.Констатовано, що характерною особливістю політичних системах авторитарного типу (напівпериферійна та периферійна зона) є наявність елементів громадянського суспільства та суб’єктивізація політики. Зроблено висновок, що за таких умов на перший план виходить формування у більшості громадян критичного мислення, заснованого на позитивному сприйнятті лідера, вірі в наявності зовнішнього та внутрішнього ворога, могутності та видатних досягнень держави. Відповідно терор, як правило, не використовується, а репресії відіграють допоміжну роль та обмежується переважно політичними завданнями. Заявлено, що за кланово-олігархічної моделі, притаманної напівпериферії, зберігається потенційна можливість використання репресій, однак їх застосування стримується елементами фасадної демократії, що імітують елементи громадянського суспільства.

Бадер А. В. Тероризм як інструмент інформаційної агресії. Наукові праці Міжрегіональної академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління. 2025. Вип. 1 (77). С. 11–16.
У статті наголошено, що сьогодні світова економіко-політична система увійшла до фази нестабільності, пов’язаної з процесами ротації гегемона. Підкреслено, що за І. Валлерстайном цей період триває тридцять років та характеризується скороченням можливості держав у забезпеченні внутрішньої стабільності, появою впливових позадержавних суб’єктів, розбалансуванням світової системи безпеки, зокрема, зниженням ефективності відповідних міжнародних інституцій. Заявлено, що за таких умов розмиваються грані між багатьма політичними явищами, у тому числі, й видами збройного насилля. Констатовано, що наша держава опинилась в епіцентрі вказаних подій. Зазначено, що враховуючи те, що росія, протягом більш ніж десяти років воєнного протистояння використовує широкий спектр засобів маніпулятивного впливу, постає логічне запитання, чи почав застосовуватись такий феномен як тероризм у якості інструменту інформаційної агресії. У роботі виявлено, що тероризм як суспільно-політичне явище виник наприкінці ХІХ ст., а протягом першої ХХ ст. набув своїх основних сутнісних характеристик, серед яких ключовою є інформаційний резонанс. Констатовано, що терористичні акти передусім спрямовані на психологічний тиск – залякування, створення масової паніки та підрив довіри до державних інститутів. Підкреслено, що в епоху глобалізації завдяки сучасним медіа та телекомунікаційним технологіям цей інформаційний ефект лише посилився. Однак заявлено, що тероризм, на відміну від диверсії та інших видів воєнних злочинів, має недержавну природу. Підкреслено, що терористичні групи діють без підтримки чи уповноваження з боку будь-якої держави. Акцентовано увагу на тому, що наведена теза важлива ще й тому, що надає підстави для подальшої кримінальної відповідальності росії як суб’єкта міжнародних відносин. Зроблено висновок, що тероризм може і застосовується в якості інструмента інформаційної агресії, однак за умови його використання недержавним актором та не під час збройного конфлікту.

Бадер С. О., Починкова М. М. Теоретична модель технології формування критичного мислення громадян. Інноваційна педагогіка. 2025. Вип. 82. Т. 1. С. 31–37.
У сучасних умовах глобалізації, інформаційної насиченості та соціально-політичної нестабільності формування критичного мислення громадян набуває особливої ваги. Суспільство потребує активних, свідомих та відповідальних громадян, здатних аналізувати інформацію, формулювати незалежну думку, ухвалювати обґрунтовані рішення та протистояти маніпуляціям. У цьому контексті критичне мислення виступає не лише як інтелектуальна здатність, а й як необхідна умова ефективної участі у демократичних процесах та сталого розвитку держави. Це зумовлює необхідність моделювання відповідної технології формування критичного мислення громадян. Визначено, що сутність поняття «педагогічна технологія» розглядається у межах трьох провідних підходів: процесуального, системного, інструментального. Автори розуміють сутність дефініції «педагогічна технологія» як науково обґрунтовану систему організації освітнього процесу, що містить цілеспрямовану послідовність дій викладача та здобувача (процесуальний підхід), структуровану взаємодію компонентів освітнього процесу (системний підхід) та використання ефективних методів, засобів і технологічних інструментів для досягнення прогнозованих результатів (інструментальний підхід). Поняття «технологія формування критичного мислення громадян» трактується як цілеспрямована, заздалегідь спроєктована, планомірно реалізована, упорядкована сукупність дій щодо упровадження певних методів, засобів і прийомів, спрямованих на формування критичного мислення особистості. Структурними компонентами технології визначено інтегральну сукупність таких компонентів: цільовий (мета технології), концептуальний (базується на ціннісносмисловій освітній парадигмі, що вміщує наукові підходи: аксіологічний, середовищний, когнітивний, рефлексивно-діяльнісний, герменевтичний; а також принципи: особистісної орієнтації, ціннісно-смислової визначеності, смислотворення, діалогічності та проблемності, відкритості, рефлексивності), суб’єктний (суб’єкти технології), змістовий (напрями роботи з різними суб’єктами), процесуальний (пропедевтичний, діагностичний, основний та рефлексивний етапи), інструментальний (сукупність форм, методів, засобів та прийомів роботи з різними суб’єктами), результативний (визначає прогнозований результат). Авторами представлено модель відповідної технології, що дасть змогу узагальнити практичне розуміння її реалізації.

Бадер С. О., Починкова М. М. Методи формування критичного мислення особистості. Актуальнi питання гуманiтарних наук. 2025. Вип. 87. Т. 1. С. 301–307.
Глобалізаційні процеси та інформаційне перенасичення світового простору, соціально-політична нестабільність та воєнний стан в Україні зумовлюють необхідність формування критичного мислення громадян, починаючи з дошкільного дитинства. У науковому дискурсі критичне мислення розуміється як певна інтелектуальна здатність особистості до свідомого аналізу інформації, аргументованого оцінювання фактів, подій та явищ, формулювання власної позиції на основі системи ціннісно-смислових орієнтацій та глибокої рефлексії. Саме такі здатності є запорукою психологічної безпеки громадянина в мінливому світі, коли він спроможний ефективно протистояти маніпуляціям та потоку викривленої інформації з різних джерел. Тож, інтеграція технології критичного мислення в освітній процес закладів освіти різних ланок є вкрай важливим завданням. Зауважимо, що в арсеналі означеної технології існує чимало методів формування критичного мислення, отже, метою статті є їх систематизація відповідно до провідної мисленнєвої діяльності характеристика з точки зору педагогічного потенціалу в становленні критичності мислення. Під методом формування критичного мислення розуміється цілеспрямований спосіб організації різних видів діяльності (навчальної, виховної або соціально-комунікативної), який стимулює в особистості здатність до усвідомленого аналізу інформації, аргументованого судження, логічного мислення, самостійного прийняття рішень і рефлексії. Визначено такі методи формування критичного мислення у структурі відповідної технології: дискутивні (дискусії / дебати, коло ідей / кошик ідей, метод «Шість капелюхів» (Е. де Боно), фасилітований діалог, мозковий штурм, «мозаїка» / «ажурна пилка»), проблемно-пошукові (метод кейсів, метод проблемних питань з відкритим закінченням, евристична бесіда, метод гіпотез, «Древо припущень», дослідницькі задачі), логіко-аналітичні (логічні задачі та парадокси, порівняльний аналіз), класифікація, логічні схеми, інтелект-карти, графіки, діаграми Вена, кола Ейлера, «Ромашка Блума», «Кубик Блума», «Риб’яча кістка» , «Кластер), методи роботи з медіаінформацією (критичний аналіз медіатекстів, фактчекинг, інфографіка), аналітико-рефлексивні (таблиця «ЗХД» (знаємо – хочемо дізнатись ‒ дізналися», «Займи позицію», барометр), рефлексивні (щоденник спостережень / роздумів (рефлексивний щоденник), метод «Я-тверджень», метод «ПМЦ» (плюс – мінус – цікаво), коло рефлексії, метод «П’ять чому?», діаграму самопізнання, есе, сенквейн, методи «ПРЕС «Шкала думок»).

Бадер С. Медіаграмотність та критичне мислення особистості: компаративний аналіз. Актуальнi питання гуманiтарних наук. 2025. Вип. 85. Т. 1. С. 235–241.
Стрімкий розвиток цифрових технологій та тотальна трансформація способу мислення людей у зв’язку з удосконаленням штучного інтелекту зумовлюють необхідність формування критичного мислення та медіаграмотності особистості. Проблема загострюється через повномасштабне вторгнення рф на територію України, що супроводжується і ментальною війною в ЗМІ та соціальних мережах. Метою статті є аналіз понять «критичне мислення» та «медіаграмотність» для подальшого розуміння шляхів протистояння дезінформації громадянами України. Автори зазначають, що критичне мислення розуміється в трьох векторах: як спосіб або певний тип мислення, як мислення, засноване на цінніснісно-смисловій сфері, як система / технологія. У межах розвідки сутність критичного мислення визначено як тип мислення, заснований на логіці, самостійності та рефлексії та системі ціннісно-смислових координат особистості. Медіаграмотність у сучасному науковому полі визначається у межах різних підходів: критично-аналітичний (ототожнюється з критичним мислення та визначається як здатність критично осмислювати інформаційний потік), культурологічний (розглядається в контексті загальної культури та як здатність тлумачити сутність та контекст медіатекстів), технологічний (опанування цифрових інструментів, розуміння алгоритму роботи медіа, програмування та кібербезпека), соціально-комунікативний (здатність ефективно взаємодіяти в медіапросторі, використовуючи навички комунікації) та етичний (здатність розуміти моральні та правові норми в роботі з інформацією, дотримуватись доброчесності, усвідомлювати відповідальність за поширення контенту та дотримуватися принципів інформаційної безпеки). Медіаграмотність у межах статті визначається як здатність отримувати, аналізувати, оцінювати та створювати інформацію в різних формах і через різні медіаканали на основі критичного мислення, розуміння принципів функціонування медіа, а також усвідомлення впливу інформаційного контенту на індивідуальні та суспільні уявлення. Компаративний аналіз категорій «критичне мислення» та «медіаграмотність» дає змогу визначити їх спільні (ефективний аналіз інформації, робота з певним контентом, уникнення когнітивних викривлень та упереджень, самостійність та обґрунтованість висновків) та відмінні риси (критичне мислення є більш ґрунтовним поняттям, має широку сферу застосування, уміщує значний спектр компетенцій, має велику практичну значущість).

Бадер С., Починкова М. Медіаграмотність як засіб протидії інформаційно-психологічним операціям. Актуальнi питання гуманiтарних наук. Вип. 88. Т. 1. 2025. С. 285–291.
Сучасне інформаційне суспільство впливає на проникнення цифрових технологій у всі сфери життя громадян, через що проблема інформаційної безпеки набуває все більшої актуальності. В умовах воєнного стану, коли країна-агресор активно реалізовує так звану «інформаційно-психологічну операцію» (ІПСО) особливої значущості набуває формування медіаграмотності громадян, що поряд з критичним мисленням стане ефективним засобом інформаційно-психологічної безпеки. Установлено, що сутність медіаграмотності сьогодні розглядається крізь призму низки підходів, зокрема: критично-аналітичного (ототожнюється з критичним мислення та визначається як здатність критично осмислювати інформаційний потік), культурологічного (розглядається в контексті загальної культури та як здатність тлумачити сутність та контекст медіатекстів), технологічного (опанування цифрових інструментів, розуміння алгоритму роботи медіа, програмування та кібербезпека), соціально-комунікативного (здатність ефективно взаємодіяти в медіапросторі, використовуючи навички комунікації) та етичного (здатність розуміти моральні та правові норми в роботі з інформацією, дотримуватись доброчесності, усвідомлювати відповідальність за поширення контенту та дотримуватися принципів інформаційної безпеки). Медіаграмотність авторами визначено як здатність до пошуку, аналізу, критичної оцінки інформації, створення та поширення медіаконтенту у різних формах через розуміння принципів функціонування медіа, а також усвідомлення впливу інформаційного контенту на індивідуальні та колективні уявлення про світ, культуру, цінності. Доведено, що сформована медіаграмотність громадянина дозволяє: особистості ефективно протидіяти дезінформації, яка наявна у медійному просторі; особистості бути більш психологічно стійкою до дезінформації та маніпулятивних упливів; бути не лише грамотними споживачами, а й компетентними ретрансляторами інформаційних потоків, що суттєво знизить негативний уплив ІПСО та сприятиме очищенню інформаційного простору; позитивно впливати на формування «цифрової гігієни» громадян. До провідних шляхів формування медіаграмотності громадян віднесено: формування критичного мислення як базису медіаграмотності; інтеграцію медіаосвіти у систему формальної освіти; реалізацію програм формальної та інформальної освіти для громадян України різних категорій; залучення до соціально-комунікативних практик, що являє собою систему взаємодії громадян між собою та з суспільством; залучення громадян до медіатворчості, створення авторських цифрових продуктів та медіатекстів.

Бадер С. О. Соціально-емоційне навчання як умова ефективного формування критичного мислення громадян. Інноваційна педагогіка. 2025. Вип. 81. Т. 1. С. 32–38.
Сучасний розвиток інформаційного суспільства та стрімка цифровізація всіх сфер життя вимагають від громадян не лише високого рівня знань, а й уміння критично мислити та оцінювати інформацію. В умовах надлишку інформації та швидкого доступу до неї особливої важливості набуває формування критичного мислення як одного з ключових компонентів громадянської компетентності. Ця здатність стає необхідною для прийняття свідомих рішень, участі в суспільному житті та забезпечення інформаційної безпеки, особливо на тлі війни, яку веде країна-агресорка вже більше десяти років. Ефективним інструментом для розвитку критичного мислення є соціально-емоційне навчання (СЕН), що спрямовано на розвиток ключових навичок, таких як самоусвідомлення, управління емоціями, емпатія, відповідальне прийняття рішень та навички взаємодії. Ці компетентності не лише допомагають громадянам бути емоційно стійкими, але й сприяють здатності критично аналізувати інформацію, уникати
когнітивних упереджень та протистояти маніпуляціям. У межах розвідки проаналізовано сутність поняття СЕН у контексті низки підходів, зокрема: гуманістичний, соціокультурний, когнітивний та психодинамічний. Гуманістичний підхід до розуміння СЕН ставить на перше місце унікальність особистості та необхідність розвитку її потенціалу через самоусвідомлення й самовираження. Соціокультурний підхід акцентує увагу на важливості комунікації на основі емпатії, а також ураховує міжкультурний контекст та діалог культур. Когнітивний підхід розуміє СЕН як інструмент аналізу емоцій, які впливають на прийняття рішення, розуміння контексту ситуацій. Психодинамічний пояснює СЕН як засіб подолання внутрішніх конфліктів для неупередженого погляду на інформацію та суперечливі ситуації. Критичне мислення авторами визначається як такий тип мислення, що на основі поєднання логічних та рефлексивних навичок у процесі роботи з інформацією дозволяє робити аргументовані оцінки і висновки, приймати обґрунтовані рішення, створювати нові ідеї в умовах невизначеності крізь призму наявних ціннісно-смислових орієнтацій людини. Провідними характеристиками критичного мислення визначено: осмисленість / усвідомленість; рефлексійність; цілеспрямованість; обґрунтованість; логічність; позитивний скептицизм; самоконтрольованість; самостійність; гнучкість; творчість та креативність; емпатію та відкритість до точок зору інших. Встановлено, що розвиток означених характеристик ефективним є в процесі СЕН шляхом розвитку емоційної сфери, емпатії, комунікативних навичок, рефлексії тощо

Вовк С. О. Когнітивний вимір боротьби з сепаратизмом: роль критичного мислення у зміцненні національної єдності. Актуальні проблеми філософії та соціології. 2025. №53. С. 188–193.
У статті досліджено когнітивний вимір боротьби з сепаратизмом як один із ключових аспектів забезпечення національної єдності в умовах гібридних загроз. Підкреслюється, що у XXI ст. сепаратизм дедалі більше постає не лише як традиційний політичний чи етнічний конфлікт, а як явище, що формується у сфері ідей, ідентичностей та наративів через інтенсивне використання когнітивних атак. Розкрито сутність когнітивної війни, спрямованої на руйнування суспільної згуртованості шляхом маніпулювання колективною свідомістю та перепрограмування базових інтерпретацій реальності. На основі підходу Г. Почепцова систематизовано основні механізми когнітивного впливу, що використовуються для стимулювання сепаратистських настроїв: зміна мови опису подій через негативні історичні асоціації, створення фейкових подій, організація контрольованих протестних акцій, експлуатація когнітивних упереджень, монополізація інформаційного простору та використання емоційно заряджених візуальних образів. Наведено конкретні приклади застосування цих механізмів на матеріалі російської гібридної агресії проти України після 2014 р., зокрема щодо подій на Донбасі та в Криму. Обґрунтовано, що критичне мислення є не лише інструментом індивідуального захисту від інформаційних маніпуляцій, але й чинником формування стійкої національної ідентичності та елементом стратегії протидії сепаратизму. Детально розкрито захисні механізми, які активуються через розвиток критичного мислення: підвищення рівня медіаграмотності, виявлення фейкових повідомлень, рефлексивне осмислення власної національної належності, зміцнення довіри до демократичних інституцій.
Проаналізовано практичний досвід України у впровадженні освітніх і громадянських ініціатив, спрямованих на підвищення критичної компетентності
населення, зокрема діяльність проєктів «VoxCheck», «Слово і Діло», «Вивчай та розрізняй: інфо-медійна грамотність», які охоплюють різні вікові й соціальні групи. Акцентовано на тому, що саме завдяки комплексній взаємодії освіти, громадянської активності та прозорої інформаційної політики можливе ефективне зміцнення когнітивної стійкості суспільства. Разом з тим, наголошено на існуванні серйозних викликів, що обмежують розвиток критичного мислення в Україні. Серед них виділено: нерівний доступ до якісної освіти, особливо в регіонах, постраждалих від конфлікту; явище інформаційної втоми, що знижує когнітивну здатність населення до глибокої обробки інформації; недовіру до фактчекінгових ресурсів серед окремих груп громадян, а також відсутність адаптованих освітніх програм для вразливих категорій населення. Проаналізовано дані соціологічних досліджень, що свідчать про зниження рівня довіри до медіа та про специфіку інформаційного споживання в умовах гібридної війни.
Стаття підводить до висновку, що ефективна протидія сепаратизму у сучасних реаліях вимагає комплексного когнітивного підходу, де критичне мислення має відігравати роль системоутворюючого чинника національної безпеки. Збереження цілісності держави дедалі більше залежить не лише від військової або економічної могутності, а й від здатності суспільства зберігати стійкість перед когнітивними атаками шляхом свідомого осмислення інформаційної реальності.

Вовк С. Трикутник взаємодії: держава – громадянське суспільство – критичне мислення як основа для формування політичної ідентичності. Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог. студії. 2025. Вип. 60. С. 308–313.
У статті досліджується концептуальна модель формування політичної ідентичності в контексті тристоронньої взаємодії між державою, громадянським суспільством та критичним мисленням. Авторка виходить із позиції, що політична ідентичність є багатовимірним інтегративним феноменом, який охоплює як структурні компоненти (когнітивний, афективно-ціннісний, мотиваційно-поведінковий, дискурсивний), так і функціональні виміри (унікальність, континуальність, контекстуальність, автентичність і нормативність). У цьому контексті держава постає як суб’єкт інституціоналізації політичного простору, що задає рамки офіційного дискурсу, забезпечує легітимність політичних символів та гарантує правове поле для участі громадян. Громадянське суспільство розглядається як простір горизонтальних зв’язків, соціальної взаємодії, локальної активності та ціннісного плюралізму, що дозволяє формувати індивідуальні й колективні ідентичності в межах неформальних практик. Критичне мислення, у свою чергу, визначається як ключовий когнітивний механізм інтерпретації політичної реальності, що дає змогу громадянам рефлексувати над політичними процесами, відокремлювати маніпулятивні впливи, формувати обґрунтовані позиції та відповідальну участь.
Особливу увагу в роботі приділено аналізу того, як зазначений «трикутник взаємодії» впливає на окремі елементи структури політичної ідентичності. У сфері афективно-ціннісного елементу наголошується на ролі державних символів, колективної пам’яті та емоційної залученості через громадянські ініціативи. В мотиваційно-поведінковому компоненті простежується зв’язок між нормативною політикою держави, стимулюванням активності з боку громадських організацій і когнітивною здатністю громадян до усвідомленого вибору форм участі. У дискурсивному вимірі критичне мислення набуває особливої ваги як інструмент ідентифікації, участі в політичній комунікації та формування альтернативних смислів у межах політичного дискурсу. У свою чергу, розгляд функціональних вимірів політичної ідентичності дозволяє виявити, яким чином взаємодія зазначених чинників забезпечує як автентичність ідентичності, так і її здатність до адаптації в умовах динамічних змін.
Відповідно, політична ідентичність не є ані виключно продуктом державної соціалізації, ані суто індивідуальною конструкцією. Вона формується на перетині інституційного, соціального й когнітивного рівнів, де держава задає легітимні рамки, громадянське суспільство забезпечує змістову глибину і різноманіття, а критичне мислення відіграє роль механізму селекції, рефлексії та оновлення ідентичнісних конструктів. Таке поєднання дозволяє забезпечити не лише політичну залученість громадян, а й формування відповідальної, етично обґрунтованої, стійкої ідентичності, що має
потенціал до опору зовнішнім загрозам, маніпуляціям і внутрішнім кризам. Стаття акцентує увагу на необхідності збереження балансу між нормативним впливом держави, відкритістю громадянського суспільства та когнітивною автономією індивіда як передумови демократичного розвитку та консолідації політичної нації.

Вовк С. Педагогічне лідерство і критичне мислення: синергія в освітньому середовищі. Актуальнi питання гуманiтарних наук. Вип. 88. Т. 1. 2025. С. 285–291.
У статті розглядається концептуальна взаємозалежність між педагогічним лідерством та критичним мисленням у контексті трансформації сучасного освітнього середовища. У межах постіндустріального суспільства, що перебуває під впливом цифровізації, глобалізації знань і соціальних криз, особливо актуальним стає формування освітнього простору, орієнтованого на рефлексивну взаємодію, інтелектуальну безпеку та демократичні цінності. В статті обґрунтована необхідність синергії між лідерськими якостями педагога і його здатністю до критичного мислення як ключових чинників ефективності освітнього процесу. У теоретичному аналізі підкреслюється, що педагогічне лідерство більше не може обмежуватися адміністративними функціями, воно має передбачати створення відкритого освітнього середовища, де розвиваються інтелектуальна автономія, пізнавальна активність і культура сумніву. Критичне мислення, у свою чергу, розглядається як не лише когнітивна компетентність здобувача освіти, а й як методологічна основа діяльності самого педагога, що забезпечує ухвалення обґрунтованих рішень, педагогічну гнучкість і стратегічне передбачення. Особливу увагу приділено механізмам реалізації критичного мислення у лідерській педагогічній практиці: рефлексивному прийняттю рішень, використанню доказової педагогіки, створенню комунікативно відкритого навчального середовища. Обґрунтовано, що педагог, який мислить критично, здатний не лише сприяти формуванню відповідних компетентностей у здобувачів, але й перетворити конфліктну взаємодію на ресурс розвитку, уникнувши когнітивних викривлень та емоційної ескалації. У статті запропонована концептуальну модель синергії, де педагогічне лідерство виступає модератором змін, а критичне мислення його інтелектуальним ядром. У цьому контексті освітнє середовище набуває рис діалогічності, рефлексивності, евристичності та адаптивності. Таке середовище, на думку дослідниці, забезпечує не лише академічну успішність, а й ментальну зрілість учасників освітнього процесу. Зроблено висновок, що формування синергії педагогічного лідерства й критичного мислення має стати стратегічним вектором розвитку освітньої політики та підготовки педагогічних кадрів, оскільки саме критично мислячий лідер здатний забезпечити динамічну модернізацію освіти відповідно до викликів сучасності.

Вовк С.О. Протидія ідеологічному сепаратизму через розвиток критичного мислення. Регіональні студії. 2025. №41. С. 26–31.
У статті розглядається актуальна проблема протидії ідеологічному сепаратизму як одній із сучасних інформаційно-когнітивних загроз, що постають у контексті глобалізаційних процесів та стрімкого розвитку інформаційних технологій XXI ст. Доведено, що особливістю сучасних загроз є їх здатність швидко поширюватися через цифрові платформи, що суттєво ускладнює їх своєчасне виявлення та ефективну протидію. Особлива увагаприділена аналізу сутності ідеологічного сепаратизму, який у сучасних умовах трансформувався з традиційного політичного явища у потужну інформаційно-когнітивну загрозу, основною метою якої є маніпуляція свідомістю громадян, створення штучних ідентичностей і, як наслідок, підрив національної єдності та політичної стабільності держави. Акцентовано увагу на тому, що традиційно сепаратизм розуміли переважно як прагнення певних груп до територіального або політичного відокремлення, рух, який спрямований або на повне відокремлення частини території держави з утворенням нового державного формування, або на отримання певним регіоном автономії на підставі національних, мовних чи релігійних особливостей. Поняття сепаратизму характеризувалося амбівалентністю: сепаратизм поставав як деструктивне суспільно-політичне явище, що несе загрозу територіальній цілісності держави, порушуючи її єдність і внутрішню стабільність, і як явище, яке може виконувати конструктивну функцію, слугуючи інструментом захисту та реалізації прав і свобод етнічних чи інших груп, які стикаються з різними формами дискримінації–політичною, економічною або культурною. Автором визначено, що ідеологічний сепаратизм набуває особливо небезпечних форм саме через інформаційні кампанії та пропагандистські наративи, які створюють штучні лінії розмежування у суспільстві на основі етнічних, мовних, регіональних чи політичних ознак. У статті проведено аналіз конкретних прикладів використання таких технологій, зокрема на окупованих територіях України (Крим та Донбас), а також у зарубіжних країнах (Каталонія, Шотландія), що дозволяє краще зрозуміти глобальний масштаб і специфіку сучасних когнітивних конфліктів. На підставі аналізу наукових досліджень автором обґрунтовано необхідність формування критичного мислення громадян як ключового засобу протидії когнітивним загрозам. Визначено основні психолого-педагогічні механізми, що сприяють розвитку критичного мислення, зокрема: рефлексія, суперечність, аналіз через синтез, постановка запитань та інтеріоризація. Доведено, що використання цих механізмів дозволяє громадянам ефективніше розпізнавати пропаганду, фейки та дезінформацію, створюючи таким чином стійкість до ідеологічного сепаратизму. Важливою складовою формування когнітивної стійкості суспільства визначено механізми забезпечення ефективності педагогічного процесу, серед яких зворотний зв’язок, довизначення учнівської задачі та динамічний розподіл ролей. Окреслені механізми сприяють закріпленню навичок критичного мислення у повсякденному житті громадян, дозволяючи останнім гнучко реагувати на інформаційні виклики. Також у статті наголошується на важливості формування громадянської ідентичності та соціальної інтеграції через механізми ідентифікації та інтерналізації. Доведено, що формування єдиної національної ідентичності дозволяє ефективніше протистояти зовнішнім інформаційним загрозам та сприяє внутрішній когнітивній консолідації суспільства. У висновках автор підкреслює, що комплексне застосування зазначених психолого-педагогічних та соціальних механізмів дозволяє не лише посилити індивідуальну когнітивну стійкість громадян, а й забезпечити стабільність держави перед обличчям інформаційно-когнітивних загроз, зокрема ідеологічного сепаратизму. Перспективами подальших наукових розвідок визначено необхідність поглибленого вивчення специфіки реалізації цих механізмів у різних країнах та культурних контекстах з метою вдосконалення національних стратегій інформаційної безпеки.

Вовк С. Критичне мислення громадян як чинник формування внутрішнього іміджу держави. Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог. студії. 2025. Вип. 59. С. 257–264.
У статті розглянуто розвиток критичного мислення як чинника, який впливає на формування внутрішнього іміджу держави в умовах глобальної цифровізації, інформаційного протистояння та російсько-української війни. Проаналізовано взаємозв’язок між рівнем розвитку критичного мислення громадян та якістю суспільного сприйняття державних інституцій, наголошено на важливості цього когнітивного ресурсу у процесі політичної соціалізації, громадянського контролю та патріотичного самовизначення особистості. Продемонстровано, що психолого-педагогічні механізми розвитку критичного мислення, які поділяються на три ключові групи: психологічні (рефлексія, суперечність, аналіз через синтез, інтеріоризація, постановка запитань), педагогічні (зворотний зв’язок, довизначення задачі, динамічний розподіл ролей) та соціалізаційні (ідентифікація та інтерналізація). виступають засобами формування здатності особистості до самостійного оцінювання інформаційних потоків, ухвалення усвідомлених рішень, розпізнавання маніпуляцій і створення внутрішньо обґрунтованого ставлення до держави. У статті наведено приклади українських освітніх практик, таких як програми «Громадянська освіта», «Вивчай та розрізняй», ініціатива Ради Європи «Демократична школа», діяльність таких організацій як VoxCheck, StopFake, «Слово і Діло», «Без Брехні», що демонструють практичну реалізацію механізмів формування критичного мислення на державному й громадському рівнях. Проаналізовано, як розвиток критичного мислення громадян сприяє реалізації ключових завдань формування внутрішнього іміджу держави: формування позитивного образу державного апарату; рекламування державної служби як професійної сфери; підвищення прозорості та відкритості держави через механізми громадянського контролю; забезпечення політичної освіти громадян та їхньої здатності здійснювати усвідомлений вибір; розвиток патріотичного виховання на основі усвідомленої ідентифікації з державними символами, історичною пам’яттю та національними цінностями. Особлива увага приділяється функції критичного мислення як «інформаційного фільтра», здатного нейтралізувати деструктивні наративи, пропаганду й фейкові повідомлення, що поширюються в медіапросторі, особливо в соціальних мережах і месенджерах, де рівень достовірності інформації часто є сумнівним. У статті зазначено, що саме в умовах війни критичне мислення набуває надзвичайного значення не лише як інтелектуальний інструмент, а й як елемент інформаційної безпеки. Автор підкреслює, що критично мислячий громадянин не лише чинить опір інформаційним загрозам, а й є носієм позитивного іміджу держави, конструюючи його через активну участь у суспільному житті, волонтерському русі, громадському контролі, підтримці національної єдності та дотриманні демократичних норм. Доведено, що критичне мислення не лише зміцнює внутрішній імідж держави як відповідальної, відкритої, правової, демократичної спільноти, а й формує підґрунтя для стійкого національного самосприйняття. Зроблено висновок, що інвестиції в розвиток критичного мислення через освіту, медіаграмотність, міжінституційну співпрацю та підтримку громадських ініціатив є стратегією довгострокового зміцнення політичної культури, консолідації суспільства та іміджевого позиціонування держави у внутрішньому вимірі. Таким чином, критичне мислення постає не як абстрактна когнітивна здатність, а як конкретний чинник державної стійкості, модернізації та формування нового громадянського укладу в умовах посттоталітарної, посттравматичної та воєнної трансформації українського суспільства.

Вовк С. О., Бадер А. В. Когнітивна мобілізація суспільства: критичне мислення і національний бренд у протидії пропаганді. Politicus. 2025. Вип. 2. С. 36–41.
Стаття присвячена комплексному аналізу когнітивної мобілізації суспільства як критичного чинника національної безпеки в умовах інформаційної агресії, спричиненої російсько-українською війною. У центрі дослідження перебувають два взаємопов’язані елементи: розвиток критичного мислення громадян і формування автентичного національного бренду. Обґрунтовано тезу, що когнітивна мобілізація є багаторівневим процесом, який охоплює не лише індивідуальну здатність до рефлексивного мислення, а й колективну вироблену практику осмислення соціальнополітичних явищ, що сприяє стійкості суспільства до зовнішніх інформаційних атак. Визначено, що критичне мислення постає не тільки як засіб індивідуального самозахисту в інформаційному середовищі, а як основа для побудови колективної рефлексії й вироблення узгоджених когнітивних реакцій на виклики гібридної війни. Підкреслено, що розвиток критичного мислення потребує системного освітнього впливу, активної участі громадянського суспільства та підтримки незалежних медіа. Водночас національний бренд розглянуто як важливий інструмент когнітивної мобілізації, що забезпечує формування позитивного образу держави через символічну репрезентацію стійких наративів свободи, гідності, єдності та демократичних цінностей. Особливу увагу приділено аналізу трансформації національного бренду України під впливом російсько-української війни. Зазначено, що Україна стала першою державою у світі, яка розпочала офіційну кампанію національного брендотворення у період активних бойових дій. Наголошено, що завдяки когнітивній мобілізації громадянського суспільства та послідовній роботі державних інституцій було створено альтернативний інформаційний простір, який ефективно протистоїть російській дезінформації на міжнародній арені. Обґрунтовано, що ефективна когнітивна мобілізація передбачає синергію чотирьох ключових складових: розвитку критичного мислення, формування автентичного національного бренду, розбудови інституційної інфраструктури когнітивної безпеки та залучення громадян до спільного конструювання образу держави. Наведено приклади українських практик у кожному з напрямів: державна комунікаційна кампанія «Ukraine NOW», ініціативи «StopFake» і «VoxCheck», освітні програми з інфомедійної грамотності, діяльність «Українського інституту» і «Кримської платформи». Наведено основні загрози когнітивній мобілізації з боку російської пропаганди: використання дезінформації, маніпуляція історією, поширення токсичних наративів для підриву суспільної єдності. Обґрунтовано необхідність комплексної стратегії протидії цим викликам через розбудову власних позитивних наративів, зміцнення мереж довіри, підтримку масових програм розвитку критичного мислення та стимулювання громадянської участі у виробленні символічного образу нації.
У результаті зроблено висновок, що критичне мислення та національний бренд є не лише засобами захисту від інформаційних атак, але й активними чинниками формування нового політичного майбутнього України. Їхня інтеграція в державну політику і громадянські практики створює синергетичний ефект, здатний зміцнити внутрішню консолідацію суспільства, підвищити його стійкість до зовнішніх викликів і забезпечити сталий розвиток демократичної політичної культури в умовах глобальної нестабільності.

Вовк С. О. Науково-педагогічна діяльність в умовах цифровізації: потенціал критичного мислення. Інноваційна педагогіка. 2025. Вип. 84. Т. 1. С. 41–45.
У статті досліджується трансформація науково-педагогічної діяльності в умовах цифровізації суспільства крізь призму розвитку критичного мислення як компетентності викладача. З огляду на глобальні цифрові зміни, що охоплюють усі рівні освітнього процесу від форматів комунікації до методів оцінювання та контенту навчання, авторка акцентує увагу на необхідності переосмислення ролі викладача як модератора інтелектуальної взаємодії та провідника рефлексивного мислення. У статті обґрунтовується теза, що критичне мислення є не лише когнітивноюздатністю, а й методологічною основою науково-педагогічної діяльності в цифрову епоху. Цифровізація створює не тільки нові можливості, але й породжує низку викликів: фрагментація знань, інформаційне перенасичення, загроза втрати академічної автентичності через зловживання штучним інтелектом і копіюванням, зниження рівня міжособистісного академічного діалогу. У такому контексті критичне мислення забезпечує перехід від поверхневого засвоєння інформації до глибокого її осмислення, сприяє збереженню академічної доброчесності та розвитку самостійного дослідницького потенціалу. В статті проаналізовано низку когнітивних і методичних аспектів критичного мислення у цифровому середовищі: здатність розпізнавати маніпулятивні техніки, оцінювати релевантність джерел, ідентифікувати логічні помилки та створювати аргументовані судження. Окремо розглянуто рефлексивні моделі мислення (ALAST, модель G. Gibbs, 5Rs, п’ятирівнева рефлексивна рамка), які сприяють формуванню професійної відповідальності, педагогічної етики та культури діалогу. Наголошено, що критичне мислення сприяє не лише самоорганізації освітньої діяльності, а й розвитку культури обґрунтованої наукової комунікації, що є особливо актуальним в умовах дистанційногоабо змішаного навчання. Особлива увага приділена потенціалу критичного мислення у формуванні цифрової академічної автономії викладача, його здатності адаптуватися до нових форматів взаємодії, зберігаючи при цьому глибину змісту, рефлексивність і педагогічну відповідальність. У статті підкреслюється важливість розвитку критичного мислення як чинника підвищення якості освіти, гарантії інтелектуальної стійкості здобувачівосвіти в умовах інтенсивного інформаційного тиску та необхідної основи академічної етики в цифрову добу. Таким чином, критичне мислення розглядається як стратегічний ресурс сучасного викладача, який дозволяє забезпечити високу якість науково-педагогічного процесу, зберегти гуманістичну спрямованість освіти та сформувати культуру відповідального ставлення до знання.

Курило В. С., Караман О. Л. Наукові підходи до розробки і реалізації технології формування критичного мислення військовослужбовців в умовах збройного насилля та інформаційної агресії РФ проти України. Соціальна педагогіка: теорія та практика. 2025. № 2. С. 7–16.
У статті визначено й охарактеризовано наукові підходи до розробки і реалізації технології формування критичного мислення військовослужбовців в умовах збройного насилля та інформаційної агресії РФ проти України. Наукові підходи представлено в рамках багаторівневого конструкту методології дослідження в сукупності філософського, загальнонаукового, конкретно-наукового, технологічного рівнів для відображення світогляду і ставлення дослідника до порушеної проблеми, конкретизації способів її розв’язання на кожному рівні. Визначено сукупність наукових підходів відповідно до рівнів методології розробки і реалізації технології формування критичного мислення військовослужбовців в умовах збройного насилля та інформаційної агресії РФ проти України: аксіологічний, культурологічний (філософський рівень), системний, синергетичний (загальнонауковий рівень), особистісно зорієнтований, діяльнісний, компетентнісний, рефлексивний, інформаційний, середовищний (конкретно-науковий рівень), технологічний, герменевтичний (технологічний рівень). Наведено характеристику наукових підходів.

Курило В. С., Караман О. Л. Військовослужбовець як суб’єкт формування критичного мислення в умовах збройного насилля та інформаційної агресії РФ проти України. Соціальна педагогіка: теорія та практика. 2025. №3. С. 90–98.
У статті представлено модель особистості військовослужбовця як суб’єкта формування критичного мислення в умовах збройного насилля та інформаційної агресії РФ проти України в сукупності чотирьох ієрархічних підструктур: спрямованості особистості (ціннісне ставлення до критичного мислення як засобу безпеки, уникнення маніпуляцій з боку ворога; усвідомлення цінності інформації та вміння працювати з нею при виконанні завдань за призначенням; бажання мати знання, уміння й навички щодо ефективної роботи з інформацією; стійка мотивація до прийняття ефективних рішень в нестандартних ситуаціях під впливом постійних військових та інформаційних загроз та ін.), досвіду (здатність до використання раціональних й ефективних способів мислення при виконанні завдань за призначенням; володіння різними способами аналізу інформації з позиції логіки, пошуку протиріч в ній; володіння способами роботи з різними джерелами інформації; ефективного спілкування й вирішення проблем через прийняття компромісних рішень, діалог; застосування алгоритму визначення різниці між об’єктивним фактом і суб’єктивною думкою про нього), психічних процесів (критичне ставлення до власних думок, дій, можливостей; адекватна оцінка власних якостей мислення та якостей мислення інших людей; усвідомлення, вивчення, аналізу межі інформації з метою отримання потрібної інформації; здійснення саморегуляції і самоконтролю пізнавальної діяльності; продукування власних ідей щодо вирішення завдань за призначенням, розробки й адаптації стратегічних планів), біопсихічних особливостей (усвідомлення необхідності активізації медіативних ресурсів, критичного ставлення до власних думок, дій, можливостей, здійснення саморегуляції і самоконтролю з метою стабілізації біопсихічних станів організму).

Курило В. С., Караман О. Л. Змістові і процесуальні аспекти технології формування критичного мислення військовослужбовців в умовах збройного насилля та інформаційної агресії РФ проти України. Ввічливість. Humanitas. 2025. № 3. С. 88–95.
Метою статті є характеристика змістового і процесуального компонентів технології формування критичного мислення військовослужбовців в умовах збройного насилля та інформаційної агресії РФ проти України. Для досягнення мети статті використано комплекс методів теоретичного дослідження – аналіз, синтез, порівняння, узагальнення досвіду. Наукова новизна полягає в тому, що вперше з позицій аксіологічного, системного, технологічного, особистісно зорієнтованого, інформаційного, діяльнісного підходів визначено й охарактеризовано змістові і процесуальні аспекти технології формування критичного мислення військовослужбовців в умовах збройного насилля та інформаційної агресії РФ проти України. Змістовий компонент технології представлено змістом формування критичного мислення військовослужбовців відповідно до структури критичного мислення особистості: мотиваційно-ціннісний (формування ціннісного ставлення до військової служби та критичного мислення як засобу безпеки, уникнення маніпуляцій з боку ворога; усвідомлення цінності інформації та вміння працювати з нею при виконанні завдань за призначення та ін.); когнітивний (формування знань про сутність і потенціал критичного мислення як засобу безпеки; способи перевірки і оцінки достовірності інформації, військової ситуації, аргументованого спростування доказів та ін.); діяльнісний (формування навичок щодо використання раціональних й ефективних способів мислення при виконанні завдань за призначенням; застосовування різних способів перевірки і оцінки достовірності інформації, військової ситуації та ін.); рефлексивний (формування здатностей щодо критичного ставлення до власних думок, дій, можливостей; оцінки власних якостей мислення та якостей мислення інших людей; продукування власних ідей щодо вирішення завдань за призначенням, розробки й адаптації стратегічних планів та ін.).Процесуальний компонент розкрито через характеристику технологій (особистісно зорієнтованих, саморозвитку, евристичних, розвивальних, проблемних, проєктних, тренінгових, діалогових, інформаційно-комунікаційних, дослідницьких, контрольних, прикладних), форм, методів, прийомів, засобів, методичного інструментарію формування критичного мислення військовослужбовців у межах кожного змістового напряму.

Курило В. С., Караман О. Л., Степаненко В. І. Побудова кластерів як інструмент імплементації технології розвитку критичного мислення в освіті. Інноваційна педагогіка. 2025. Вип. 84. Т. 1. С. 193–196.
У статті визначено сутність та особливості побудови кластерів як інструменту імплементації технології розвитку критичного мислення в освіті. Зазначено, що розвиток критичного мислення особистості в умовах війни є не лише модною освітньою тенденцією, а й очевидною життєво необхідною навичкою. Технологію розвитку критичного мислення представлено як набір прийомів, застосування яких дозволяє побудувати освітній процес на засадах самостійної й усвідомленої діяльності особистості для досягнення навчальної мети, задіяти її до активного навчання та підвищити якість знань. Звернено увагу, що імплементація технології розвитку критичного мислення через побудову кластерів забезпечує перехід від навчання, орієнтованого переважно на запам’ятовування, до навчання, спрямованого на розвиток самостійного свідомого мислення особистості. Побудову кластерів як інструмент імплементації технології розвитку критичного мислення в освіті розглянуто в широкому і вузькому значеннях. Зазначено, що в широкому сенсі цей інструмент являє собою трансформаційний підхід до освіти, який поєднує міждисциплінарні знання, практику, дослідження, інновації і спілкування, організацію навчання у відповідному кластері (локації) впродовж певного періоду часу. У вузькому значенні інструмент побудови кластерів є дієвим засобом виховання демократичного менталітету особистості, який являє собою структурування і систематизацію великої за об’ємом інформації за допомогою графічної організації матеріалу, використовуючи моделі, малюнки, схеми, таблиці, що відображають хід мислення. Наголошено, що цей процес допомагає здобувачам освіти висловлювати власні думки з будь-якої
теми вільно і відкрито, сприяє формуванню у них вмінь мислити варіативно, встановлювати між поняттями логічні зв’язки, розвивати критичне мислення, позбавлятись стереотипів, сприяючи їх самостійній роботі та співпраці у команді

Курило В. С., Караман О. Л., Степаненко В. І. Діагностичний інструментарій та навчання навичкам критичного мислення осіб старшого віку в умовах війни. Актуальнi питання гуманiтарних наук. 2025. Вип. 87. Т. 1. С. 360–367.
У статті звернено увагу на проблеми осіб старшого віку в умовах війни, пов’язані з інформаційними загрозами, нестачею отримання актуальної і правдивої інформації, що може призводити до їх дезорієнтації в інформаційному просторі, відчуття ними втрати контролю і безпорадності. Обґрунтовано діагностичний інструментарій щодо визначення рівня сформованості критичного мислення осіб старшого віку, враховуючи показникиціннісно-потребового, гностично-процесуального і регулятивно-оцінювального критеріїв. Акцентовано увагу на показниках стереотипності, гнучкості, самостійності мислення, операцій і механізмів критичного мислення, сформованості умінь працювати з інформацією з метою вирішення проблем, мовно-розумової креативності, особистісної рефлексії, емоцій і поведінки, психологічних ресурсів особистості, здатності до самоконтролю, соціальної активності. Наголошено на потребі навчання людей старшого віку навичкам критичного осмислення. Визначено особливості такого навчання: формування невеликих навчальних груп з урахуванням рівня навичок і досвіду учасників; асоціювання з позитивним та успішним досвідом на початковому етапі навчання; емпатійність викладача та доцільність застосування «горизонтальної» моделі навчання; чітка структурованість і дозованість навчального матеріалу, його адаптованість до кожної вікової групи; важливість спілкування та особистої взаємодії; використання інструментів генеративного штучного інтелекту для підтримки критичного мислення шляхом усунення бар’єрів, пов’язаних з обізнаністю, мотивацією і здібностями людей похилого віку. Виокремлено особливості навчання внутрішньо переміщених осіб похилого віку: конфіденційність особистої інформації; врахування емоційної вразливості відповідної категорії громадян; їх спільне навчання у групі разом з жителями місцевих громад.

Курило В., Караман О., Степаненко В. Концептуальний компонент технології формування критичного мислення громадян як чинника безпеки в умовах збройного насилля та інформаційної агресії. Актуальнi питання гуманiтарних наук. 2025. Вип. 86. Т. 2. С. 284–289.
У статті надано сутнісну характеристику концептуального компоненту технології формування критичного мислення громадян як чинника безпеки в умовах збройного насилля та інформаційної агресії, який відображає ідею та задум її проєктування і впровадження. Зазначено, що концепція критичного мислення ґрунтується на логічному, практичному й освітологічному підходах. Звернено увагу, що в умовах глобалізації розуміння наукової картини як системи понять, що описує місце людини у світі, має суттєву роль у формуванні критичного мислення, яке синтезує знання про людську сутність, процеси сприйняття і мислення в контексті інтелектуальних і психологічних можливостей людини, форми руху матерії у контексті людського буття, процеси здійснення вибору і прийняття рішення, базові цінності громадсько-політичного життя. Наголошено, що в умовах російської агресії проти України для формування національної ідентичності і стійкості суспільства особливого значення набуває концептуалізація підходів до історичної пам’яті в Україні, зокрема переосмислення минулого, формування нових національних наративів, визначення ключової ролі системи освіти як важливого механізму та дієвого засобу формування критичного мислення. Зазначено, що витоками концепції формування критичного мислення є критичний раціоналізм та еволюційна епістемологія. Розкрито стадії організації освітнього процесу: виклик, осмислення і рефлексію. Зазначено, що створення безпечного середовища та його взаємозв’язок із критичним мисленням, як інструментом протидії маніпуляціям, способом раціонального розуміння соціокультурних феноменів, історичних і політичних процесів, засобом інформаційно-психологічного спротиву, безпеки та захисту особистості, є важливою концептуальною складовою технології формування критичного мислення

Курило В. С., Караман О. Л., Степаненко В. І. Технологічні засади розвитку критичного мислення громадян старшого віку в умовах інформаційної агресії. Інноваційна педагогіка. 2025. Вип. 82. Т. 1. С. 164–168. У статті обґрунтовано технологічні засади розвитку критичного мислення громадян старшого віку в умовах інформаційної агресії. Зазначено, що складність технологічного процесу формування критичного мислення обумовлює неможливість виокремлення чіткого алгоритму дій, проте дозволяє виокремити умови, створення яких сприятиме розвитку критичного мислення. Наголошено на важливості врахування принципів андрагогіки, зокрема застосування підходу до навчання дорослих, який наголошує на досвіді, потребах, інтересах та участі учасників, інтегрує концепції критичного мислення. Технологію формування критичного мислення представлено як систему діяльності, що супроводжується педагогічними вимірюваннями та спрямована на розвиток здатності до самостійного пошуку, вибору й оцінки корисності інформації як для суспільних, так і для особистих потреб і цілей. Зазначено, що для того, щоб зробити технологію формування критичного мислення більш дружньою до віку, потрібно розуміти її переваги, недоліки, бар’єри, обізнаність, потреби людей старшого віку. Освіту людей похилого віку розглянуто як спосіб їх інтеграції в комунікативний і культурний простори, засіб соціального захисту і психологічної стабільності. Акцентовано, що важливим є переосмислення рамок цифрових і медіа компетенцій у контексті реальних електронних послуг, сприяння цифровій інклюзії людей похилого віку, виховання культури мислення, особливостей створення та впровадження навчальних курсів і програм, навчальних гуртків, когнітивних тренінгових програм для відповідної цільової аудиторії, використання технологій префактчекінгу, веб-квесту, лагідного тренування критичного мислення та ін. Звернено увагу, що у процесі застосування відповідних технологій важливим є врахування географічних, гендерних, вікових та інших відмінностей у роботі з людьми старшого віку

Курило В. С., Караман О. Л., Степаненко В. І. Трансформація алгоритмів і процедур технології формування критичного мислення молоді в умовах війни. Інноваційна педагогіка. 2025. Вип. 83. Т. 1. С. 195–199.
У статті акцентовано увагу на проблемі технологізації процесу формування критичного мислення, яка, з одного боку, полягає в неможливості його алгоритмізації, а іншого – в можливості виокремлення умов, за яких реалізація певних алгоритмів сприятиме розвитку критичного мислення. Визначено особливості трансформації алгоритмів і процедур технології формування критичного мислення молоді в умовах війни. Наголошено, що така трансформація тісно пов’язана зі сферою освіти та передбачає перебудову і реконструювання освітнього процесу на основі застосування наскрізного підходу, основне завдання якого полягає у тому, що навчаючи, водночас необхідно розвивати критичне мислення, або ж розвиваючи критичне мислення, одночасно потрібно застосовувати засоби навчання. Зазначено, що складові компонентів технології формування критичного мислення охоплюють усі необхідні напрями для організації алгоритмічної діяльності в контексті поставлених перед молоддю освітніх завдань. Процедури представлено як дії або кроки, які мають конкретну мету та спрямовані на отримання певних результатів, а алгоритм – як сукупність відповідних логічних процедур, які забезпечують вирішення поставлених завдань. Охарактеризовано скорочений (критичний аналіз невеликих медіатекстів) і розгорнутий (більш поглиблений критичний аналіз великих медіатекстів) варіанти алгоритму. Окреслено алгоритми і процедури критичного мислення з позиції «рефлексивної» моделі освіти, де фокус навчальної діяльності спрямовано не на засвоєння певної інформації, а на осмислення внутрішніх сенсів і характеристик предметів та явищ, формулювання самостійних суджень як продукту критичного мислення, спрямованість на творчу мисленнєву діяльність. Розглянуто особливості трансформації технології формування критичного мислення молоді з урахуванням використання штучного інтелекту в освіті.

Починкова М. М. Освіта як базовий фактор формування критичного мислення громадян. Інноваційна педагогіка. 2025. Вип. 81. Т. 2. С. 118–124.
У сучасному суспільстві, що характеризується стрімким розвитком інформаційних технологій та зростанням обсягу доступної інформації, особливої актуальності набуває питання формування критичного мислення громадян, особливо під час повномасштабного вторгнення країниагресора, яка веде потужну ментальну війну через ІПСО. Освіта відіграє ключову роль у процесі формування критичного мислення громадян, оскільки саме через систему освіти здійснюється передача знань, формування світогляду та розвиток навичок аналізу, оцінки й обґрунтування інформації. У статті розглядається взаємозв’язок між освітніми практиками та розвитком критичного мислення як необхідної компетенції сучасної людини. Автори досліджують сучасні освітні виклики, особливості постіндустріального суспільства щодо його вимог до становлення особистості й громадянина, специфічні функції інституту освіти, а також сутність технології формування критичного мислення, аналізують освітні методи, що сприяють його формуванню. Доведено, що технологія формування критичного мислення громадян сприяє швидкому й ефективному переходу сучасної моделі освіти до освіти постіндустріального суспільства. Подано розуміння сутності технології формування критичного мислення особистості як цілеспрямованої, заздалегідь спроєктованої, планомірно реалізованої, упорядкованої сукупності дій щодо реалізації педагогом певних методів, засобів і прийомів, спрямованих на формування критичного мислення особистості. Визначено, що традиційні методи навчання, орієнтовані на механічне засвоєння знань, не сприяють розвитку аналітичних здібностей, тоді як інтерактивні методики, проблемне навчання, дебати, проєктна діяльність і застосування міждисциплінарного підходу є ефективними засобами для розвитку критичного мислення. Зроблено висновок, що освіта є визначальним фактором у формуванні критично мислячих громадян, які здатні ухвалювати зважені рішення, аналізувати джерела інформації та протистояти маніпуляціям. Визначено перспективи подальших досліджень у цій сфері, зокрема необхідність удосконалення освітніх програм, що сприятимуть розвитку критичного мислення на всіх рівнях навчання

Починкова М., Бадер С. Педагогічний інструментарій технології формування критичного мислення громадян. Актуальнi питання гуманiтарних наук. 2025. Вип. 86. Т. 2. С. 276–283.
У сучасному світі, де інформаційний простір постійно розширюється, а джерела даних не завжди є достовірними, особливої ваги набуває здатність особистості критично осмислювати отриману інформацію. Формування критичного мислення ‒ ключовий компонент підготовки свідомих, відповідальних та активних громадян. Саме тому педагогічні технології, спрямовані на розвиток аналітичного мислення, вміння аргументовано відстоювати власну позицію, приймати зважені рішення та протистояти маніпулятивним впливам, мають велике соціальне значення. Педагогічний інструментарій, який забезпечує реалізацію технології формування критичного мислення громадян, дає змогу зробити освітній процес не лише змістовним, а й особистісно орієнтованим, сприяючи становленню громадян із високим рівнем соціальної відповідальності. Сутність поняття «педагогічний інструментарій» визначено як сукупність форм, методів, засобів і прийомів, за допомогою яких здійснюється процес цілеспрямованого формування критичного мислення особистості на різних вікових етапах. Автори аналізують доцільні форми, методи та засоби формування критичного мислення громадян на всіх вікових етапах. Педагогічний інструментарій технології на етапі дошкільного дитинства складають спрощені методи, прийоми постановки простих запитань. На етапі молодшого шкільного та підліткового віку спектр методів формування критичного мислення значно розширюється ‒ доречно упроваджувати всі методи активного навчання й рефлексивні практики. До основного педагогічного інструментарію технології формування критичного мислення в період зрілої юності належать лекції, зокрема проблемна лекція, лекція-дискурс, лекція-пресконференція, а також рефлексивна лекція, використання трьохфазної побудови практичних, семінарських, лабораторних занять; імітаційні методи навчання, а також інформаційно-комунікаційні технології. Визначено, що весь педагогічний інструментарій технології формування критичного мислення громадян умовно поділяється на такі групи: методи активного навчання, когнітивні стратегії, візуалізаційні засоби, рефлексивні практики, методи формування медіаграмотності.

Починкова М. М., Бадер С. О., Курило В. С. Педагогічне проєктування технології формування критичного мислення громадян. Інноваційна педагогіка. 2025. Вип. 83. Т. 1. С. 60–66.
У сучасних умовах динамічних суспільних змін, інформаційного перенасичення та зростаючих викликів глобалізації формування критичного мислення громадян набуває особливої ваги. Високий рівень медіаактивності, поширення маніпулятивних технологій і поляризація суспільних думок вимагають від кожного члена суспільства здатності аналізувати інформацію, ставити під сумнів упередження, оцінювати джерела та приймати обґрунтовані рішення. У цьому контексті педагогічне проєктування виступає ефективним інструментом реалізації цілеспрямованої та системної роботи з розвитку критичного мислення. Дослідження педагогічного проєктування технології формування критичного мислення громадян є вкрай актуальним, оскільки сприяє розробці ефективних освітніх моделей, що відповідають викликам сучасності та забезпечують розвиток демократичного, відкритого суспільства. Визначено сутність поняття «педагогічне проєктування», що потлумачено як процес цілеспрямованого науково обґрунтованого планування й розробки освітніх систем, технологій, процесів з урахуванням потреб провідних суб’єктів, цілей навчання та умов освітнього середовища. Розмежовано категорії «педагогічне проєктування» й «педагогічне моделювання», де перше визначено як процес створення реальної технології, друге ‒ як теоретичне її осмислення й створення моделі. Технологія формування критичного мислення громадян визначається авторами як цілеспрямована, заздалегідь спроєктована, планомірно реалізована, упорядкована сукупність дій щодо впровадження певних методів, засобів і прийомів, спрямованих на формування критичного мислення особистості. До етапів проєктування технології формування критичного мислення громадян зараховано: організаційно-підготовчий (визначення мети та підготовка відповідного освітнього середовища); конструкторський (докладна розробка проєкту реалізації технології формування критичного мислення громадян в освітньому середовищі); технологічний (безпосередня реалізація технології); заключний (готовий проєкт), що відображають логіку її побудови.

Починкова М., Курило В. Когнітивний підхід до формування критичного мислення громадян. Актуальнi питання гуманiтарних наук. 2025. Вип. 85. Т. 2. С. 331–337.
Сучасна освіта перебуває на етапі трансформацій, що обумовлено викликами глобалізації, інформаційного перенасичення та швидких соціальних змін. В Україні освіта змушена перебудовуватись з урахуванням руйнівних упливів від повномасштабного вторгнення рф, тому одним з провідних завдань на сучасному етапі є формування критичного мислення громадян як запоруки їх стійкості та здатності протистояти маніпуляціям. Саме критичне мислення допоможе не лише аналізувати та інтерпретувати інформацію, а й робити обґрунтовані висновки, приймати самостійні рішення та бути активними учасниками суспільного життя. У цьому контексті когнітивний підхід в освіті набуває особливого значення, оскільки він спрямований на розвиток провідних когнітивних процесів. У статті розглядаються теоретичні та практичні засади когнітивного підходу в освіті, автори аналізують його з точки зору розвитку мовлення та мислення. Автори аналізують ключові аспекти когнітивної теорії навчання, що базується на припущенні, що знання не просто передаються від викладача до здобувача, а активно конструюються особистістю під час пізнавальної діяльності. Підкреслюється важливість створення освітнього середовища, яке стимулює мислення вищого рівня, сприяє вирішенню проблемних завдань, розвитку навичок аргументованої дискусії та критичного осмислення отриманих даних. Автори статті акцентують на необхідності інтеграції критичного мислення в усі етапи освітнього процесу. Зокрема, йдеться про важливість оцінювання не лише результатів навчання, а й самих процесів мислення, що призводять до прийняття рішень. Розглядаються перспективи розвитку когнітивного підходу в освітній практиці для формування критичного мислення. З огляду на це, в системі чотирирівневої методології когнітивний підхід інтегрується у філософський рівень. Автори зазначають, що критично мислячі громадяни є основою демократичного суспільства, здатного до ефективного вирішення соціальних, економічних та політичних проблем. Формування таких громадян можливе лише за умови впровадження цілісного підходу до освіти, що враховує когнітивні особливості здобувачів і сприяє їхньому особистісному та інтелектуальному розвитку.

Починкова М. М., Курило В. С., Бадер С. О. Педагогічна компетентність педагога у формуванні критичного мислення громадян. Інноваційна педагогіка. 2025. Вип. 84. Т. 2. С. 9–15.
В умовах сучасного суспільства, що характеризується перенасиченістю інформації, глобальними викликами та стрімкими змінами формування критичного мислення громадян стає провідною стратегією держави. У даному контексті освіті належить вагома роль у формуванні такого типу мислення громадян, а професійна підготовка майбутніх педагогів має переорієнтуватися на формування такого типу педагогічної компетентності, що сприятиме моделюванню освітнього процесу на засадах ціннісносмислової освітньої парадигми, що зорієнтовує на самостійне пізнання. Педагогічна компетентність педагога визначається як інтегративна професійна якість, що вміщує знання, уміння, навички, професійні цінності та особистісні характеристики, що дозволяють ефективно реалізовувати професійну педагогічну діяльність відповідно до сучасних освітніх вимог. Акцентовано на необхідності орієнтації педагогічної компетентності педагога на формування критичного мислення підростаючого покоління як вимоги часу. Структурними компонентами педагогічної компетентності педагога з урахуванням необхідності формування критичного мислення у підростаючого покоління визначено: мотиваційно-ціннісний (орієнтація на загальнолюдські цінності, усвідомлення значення критичного мислення в освіті й житті людини, а також професійній діяльності; установка на формування критичного мислення здобувачів освіти, громадян); когнітивний (знання про теорію критичного мислення, методику його розвитку й формування на різних вікових етапах); операційний (уміння впроваджувати технологію формування критичного мислення в освітній процес); рефлексивний (уміння оцінювати ефективність власної педагогічної діяльності). Провідними умовами формування педагогічної компетентності педагога визначено: сформоване критичне мислення педагога; набуття педагогом знань про критичне мислення на методологічному, теоретичному, методичному, технологічному рівнях; упровадження технології формування критичного мислення, як на етапі професійної підготовки або перепідготовки, так і під час професійної діяльності педагога; максимальне використання можливостей формальної і неформальної освіти; використання цифрових ресурсів та інтерактивних платформ; побудова індивідуальної педагогічної траєкторії педагога з метою розвитку власної педагогічної компетентності для формування критичного мислення громадян.

Курило В., Караман О. Безпека особистості та національна ідентичність в інформаційно-психологічному вимірі війни РФ проти України. Утвердження української національної ідентичності в умовах воєнного стану: стратегічні орієнтири та інноваційні практики: зб. наук. пр. / За ред. К. О. Журби, Л. В. Канішевської. Івано-Франківськ: НАЇР, 2025. С. 48–57.

Курило В., Караман О. Безпека і розвиток особистості в контексті російсько-української війни. Актуальні проблеми соціальної роботи та соціального забезпечення : європейський та національний вимір : матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конфер. (29–30 трав. 2025 р.) / за заг. ред. С. Ю. Чернети. Луцьк, 2025. С. 114–119.

Бадер А. В. Стратегії й техніки інформаційної агресії. Масова свідомість воєнного часу: методологічні та етичні аспекти її соціологічного вивчення : матеріали Всеукр. наук.-практ. онлайн-конфер. (10 квіт. 2025 р.). Лубни : ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2025. С. 7–11.

Бадер С.О. Формування критичного мислення здобувачів: управлінський аспект. Дошкільна освіта в сучасному освітньому просторі: реалії, загрози та перспективи: зб. наук. пр. учасників ІІ Міжнар. наук.-практ. конфер. (м. Лубни–Полтава, 16–17 квіт. 2025 р.). Полтава–Лубни: ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», 2025. С. 65–69.

Курило В. С., Караман О. Л. Аксіологічні засади формування критичного мислення військовослужбовців в умовах війни РФ проти України. Актуальні питання, проблеми та перспективи розвитку науки та освіти : збірник тез доповідей ІІІ Міжнар. міждисциплінарної наук.-практ. конфер. (м. Полтава, 24-26 квіт. 2025 р.). Полтава : Вид-во ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», 2025. С. 429–431.

Степаненко В. І. Специфіка використання технологічних прийомів розвитку критичного мислення у дітей молодшого шкільного віку. Педагогіка : зб. наук. пр. : матер. ХVІ Всеукр. наук.-практ. конфер. науковців, аспірантів та студентів «Актуальні проблеми педагогіки, соціальної роботи та соціального забезпечення» (Луцьк, 14 трав. 2025 р.). Луцьк, 2025. С. 150–152.

Починкова М.М. Завдання розвитку критичного мислення учнів початкової школи. Початкова школа в новій освітній реальності: традиції й інновації, проблеми й перспективи: матеріали ІІ Всеукр. студ.-викл. наук.-практ. конфер. з міжнар. участю (24 квіт. 2025 р., м. Лубни). ДЗ «Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка». Лубни, 2025. С. 182–184.

Починкова М.М. Особливості педагогічного супроводу педагогічних працівників у процесі розвитку й формування критичного мислення здобувачів освіти. Психолого-педагогічний супровід професійного розвитку суб'єктів педагогічної освіти і освіти дорослих в сучасних реаліях України: зб. тез матеріалів Звіт. наук.-практ. конф. Ін-ту педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України за 2024 рік (Київ, 17–27 квіт. 2025 р.). Київ: Ін-т педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України, 2025. С.181–183.

Починкова М.М. Завдання й умови розвитку критичного мислення в дітей дошкільного віку. Дошкільна освіта в сучасному освітньому просторі: реалії, загрози та перспективи: зб. наук. пр. учасників ІІ Міжнар. наук.-практ. конфер. (м. Лубни–Полтава, 16–17 квіт. 2025 р.). Полтава–Лубни: ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», 2025. С. 48–51.

Бадер А. В. Репресії та терор як інструменти формування критичного мислення. Збройне насилля: сучасні процеси світової глобалізації та їхній вплив на Україну : Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, Лубни, 29 травня 2025 року. Лубни : Вид.-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2025. С. 6-14.

Курило В. С., Караман О. Л., Степаненко В. І. «Сходи висновків»: розвиваємо критичне мислення: методичні рекомендації. Полтава: ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», 2025. 23 с.

Бадер А. В. Політичний інжиніринг та маніпулятивні технології в політиці: методичні рекомендації для здобувачів ОС магістр. Полтава: Видавництво Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», 2025. 41 с.