Бадер С., Курило В., Починкова М. Чинники формування критичного мислення особистості. Актуальні питання гуманітарних наук. 2023. № 66. С. 171–178. (стаття).
Автори розкривають процес розвитку критичного мислення як сукупність чинників, спільна дія яких забезпечує повноцінне та якісне протікання цього процесу, і зазначають, що наявність одного або кількох з них може породити процес критичного розмірковування, але не забезпечити його доцільність, ефективність та результативність. На основі аналізу наукової психолого-педагогічної літератури виконавицями проєкту виокремлено такі групи чинників критичного мислення: нейрофізіологічні, психолого-педагогічні, соціальні. До нейрофізіологічних чинників авторами віднесено: вплив фізіологічного стану на прийняття рішень; вікові й індивідуальні особливості людини; прагнення особистості покращити співпрацю з іншими; роль винагороди; вплив обличчя, що демонструє негативні емоції на сприйняття інформації. Психолого-педагогічними чинниками формування критичного мислення визначено: упровадження технології розвитку критичного мислення; володіння засобами роботи з інформацією; урахування індивідуальних та вікових особливостей здобувачів освіти; гармонізацію емоційного й інтелектуального факторів навчання; стиль навчання; використання в освітньому процесі того чи того методологічного підходу до формування критичного мислення особистості, наявність спеціального освітнього середовища (інноваційне освітнє середовище), готовність педагогів до проведення формування критичного мислення особистості. До соціальних чинників формування критичного мислення особистості автори віднесли: оточуюче середовище (родина, референтні особистості, заклади освіти, інші соціальні інститути, роботи, дозвілля) та ціннісні орієнтації людини.

Бадер С., Починкова М., Караман О. Формування основ критичного мислення дошкільників як умова протидії ментальній війні. Актуальні питання гуманітарних наук. 2023. № 69. С. 233-240 (стаття).
На тлі політичного та соціально-економічного підґрунтя, повномасштабного російського вторгнення на територію суверенної України авторами актуалізовано питання формування критичного мислення громадян, починаючи з дошкільної ланки освіти, і наголошено, що на цьому етапі дошкільного дитинства стає можливим формування основ критичного мислення дитини. Дефініція «критичне мислення особистості» розкрита як тип мислення, що на основі поєднання логічних та рефлексивних навичок у процесі роботи з інформацією дозволяє робити аргументовані оцінки і висновки, приймати обґрунтовані рішення, створювати нові ідеї в умовах невизначеності крізь призму наявних ціннісно-смислових орієнтацій людини. Феномен «критичне мислення дошкільника» у межах розвідки потлумачено як здатність дитини ставити питання, на елементарному рівні аналізувати отриману з різних джерел інформацію, робити висновки, висловлювати власну думку та добирати прості, але переконливі аргументи, виявляти активність та ініціативність під час обговорення проблем, спілкуватись з іншими, дотримуючись принципу діалогічності. Виокремлено психолого-педагогічні детермінанти формування основ критичного мислення дитини дошкільного віку: стрімкий розвиток мисленнєвих процесів (поява суджень, міркувань, простих умовиводів), удосконалення психічних процесів (аналіз, синтез, узагальнення, здатність до порівняння й класифікації, уміння робити прості аргументовані висновки), природнє прагнення до пізнання оточуючого світу, що виявляється у пізнавальній активності дошкільника. Подано критерії сформованості основ критичного мислення дошкільника, визначено провідні принципи роботи з дітьми дошкільного віку під час формування у них такого типу мислення.

Бадер С. О., Починкова М. М. Методологічні підходи формування критичного мислення майбутніх фахівців. Інноваційна педагогіка. 2023. № 60. С. 76-82. (стаття).
Формування критичного мислення майбутніх фахівців авторами представлено як один із засобів безпеки в умовах глобальної інформатизації суспільства, а також інформаційної війни. Методологічні підходи до формування критичного мислення майбутніх фахівців визначено на основі чотирирівневої методології наукового знання (філософський, загальнонауковий, конкретно-науковий, технологічний рівні). Філософський рівень представлено аксіологічним (орієнтація на систему цінностей особистості у формуванні критичного мислення) та культурологічним (орієнтація на формування культури мислення здобувача) підходами; загальнонауковий рівень ‒ системним (ефективне формування критичного мислення майбутніх фахівців стає можливим за умови моделювання й реалізації спеціально розробленої педагогічної системи), синергетичним (особистість майбутнього фахівця визнається такою, що здатна до саморозвитку, самоорганізації з одного боку, з іншого ‒ освітній процес має набути рис відкритості); конкретно-науковий рівень ‒ суб’єктно-діяльнісним (особистість майбутнього фахівця апріорі визнається активним суб’єктом освітнього процесу, яка включаючись у різні види діяльності набуває рис критичності мислення), компетентнісним (формування провідних компетентностей майбутніх фахівців в освітньому процесі з використанням форм та методів технології формування критичного мислення), контекстним (формування критичного мислення майбутніх фахівців шляхом максимального наближення до умов майбутньої професійної діяльності) підходами; технологічний рівень: технологічним (формування критичного мислення на основі реалізації сукупності форм та методів відповідної педагогічної технології), герменевтичним (формування критичного мислення шляхом опрацювання різних типів текстів, у тому числі, медіа текстів) та діалогічним підходами (моделювання й реалізація освітнього процесу на діалогічних засадах в системі «викладач – здобувач», «здобувач ‒ здобувач»). На підставі аналізу наукової літератури, змісту понять «критичне мислення», «інформація» на технологічному рівні також додано інформаційний підхід, якому на сьогодні приділено не достатньо уваги в педагогічному аспекті й недооцінено значення його використання в освітньому процесі, зокрема й у процесі формування критичного мислення майбутніх фахівців.

Бадер С. О., Починкова М. М. Критичне мислення як засіб подолання когнітивних викривлень особистості. Інноваційна педагогіка. 2023. № 63. Т. 2. С. 14–21. (стаття)
Авторами проаналізовано специфіку мислення особистості в умовах інформатизації та діджиталізації, коли обсяг доступної інформації суттєво перевищує можливості людини ефективно її аналізувати, систематизувати та приймати рішення на професійному та повсякденному рівнях. Розкрито сутність феномену «двосистемного мислення», охарактеризовано специфіку роботи обох систем та властивість свідомості мінімально залучати Систему 2 до прийняття рішень. Визначено провідні когнітивні викривлення особистості, які заважають критичному осмисленню інформації, що поєднані у групи, зокрема: наявність значного обсягу інформації, брак або відсутність смислу в наявній інформації, брак часу та ресурсів для обробки інформації, не достатній обсяг пам’яті тощо. До традиційних когнітивних викривлень першої групи відносено: налаштованість свідомості помічати речі, які вже присутні в пам’яті або часто повторюються, а також помічати незвичайні деталі й такі, що підтверджують вже сформовану думку. Наступними розкрито викривлення, коли особистість накладає поточний образ думок на минуле й майбутнє, намагається спрощувати числа, оперує вже звичними й більш привабливими моделями прийняття рішень. До третьої групи віднесено такі властивості психіки, коли особистість намагається віддавати перевагу вже знайомим фактам, людям, взаємодіяти з тією інформацією, яка вже була досліджена, хоч і на мінімальному рівні. Остання група представлена такими провідними упередженнями, як поступове змінення у свідомості фону подій минуло відповідно до наявного на сьогодні досвіду. 
Зазначено, що критичне мислення виступає не тільки засобом визначення хибної, маніпулятивної чи фейкової інформації, але й інструментом оцінки власних можливостей, власних знань з метою прийняття ефективних рішень на професійному та повсякденному рівнях. Як інструмент подолання когнітивних викривлень особистості, критичне мислення є своєрідним регулятором двосистемного мислення людини, що змушує «Систему 2» працювати більш активно, синтезувати нові ідеї та моделювати нетривіальну картину бачення світу. Доведено, що сформоване критичне мислення здатне частково подолати когнітивні викривлення, зробити аналіз інформації більш ефективним, систематизованим, реалістичним, що дозволить приймати адекватні рішення на професійному та повсякденному рівнях.

Бадер С. О., Починкова М. М. Структура критичного мислення особистості. Інноваційна педагогіка. 2023. № 62. Т. 1. С. 91–97. (стаття).
На підставі аналізу наукової літератури авторами констатовано, що в сучасному педагогічному дискурсі відсутнє уніфіковане поняття «критичне мислення особистості», дослідники розкривають різні складники, компоненти, фази, ознаки, показники критичного мислення особистості і суб’єктів навчання. Розкрито поняття «структура критичного мислення», яка становить неподільну єдність її складників, ступінь зв’язків між якими дозволяє судити про її цілісність. Виокремлено вертикальну й горизонтальну структури критичного мислення особистості. Зазначено, що горизонтальна структура є однаковою на кожному рівні вертикальної структури. До підструктурних компонентів належать: мотиваційно-ціннісний, когнітивний, діяльнісний, рефлексивний (за вертикальною структурою); особистісний, мисленнєвий, інформаційний, операційний блоки (за горизонтальною структурою). Виокремлено змістове наповнення структурних компонентів критичного мислення відповідно до визначених блоків: мотиваційно-ціннісний (відображає мотиви, потреби, спрямованість особистості, що в нерозривній єдності впливають на мету її діяльності, визначають домінантні позиції в процесі критичного мислення); когнітивний (містить сукупність знань про критичне мислення, його механізми і сутнісні характеристики; синтезує мовленнєві уміння і навички, у яких реалізуються критичне мислення); діяльнісний (передбачає ефективне використання критичного мислення у процесі самостійної взаємодії з інформацією, самоконтролю та самокорекції, а також застосування вмінь з контролю розумової діяльності); рефлексивний (спрямовує особистість на критичну оцінку власної мисленнєвої діяльності, її результатів, використання набутих знань, умінь і навичок про критичне мислення на вирішення проблем і прийняття виважених рішень, створення власних ідей). Таким чином, структура критичного мислення авторами представлена як чотирикомпонентний конструкт: мотиваційно-ціннісний, пізнавальний, діяльнісний, рефлексивний компоненти, кожен з яких складається з чотирьох блоків: особистісного, мисленнєвого, інформаційного та діяльнісного.

Бадер С. О., Починкова М. М. Технологія формування критичного мислення особистості: теоретичний аспект. Інноваційна педагогіка. 2023. № 64. Т. 1. С. 96–103. (стаття).
Авторами проаналізовано категорію критичного мислення в розрізі когнітивного (вид мислення, або його специфічна риса – критичність, що сприяє ефективній обробці інформації на основі критичного аналізу, самостійності, рефлексійності та осмисленості), ціннісного (розуміння критичного мислення як такого, що оперує інформацією, виходячи із уже наявних ціннісних орієнтацій) і технологічного (дефініція «критичне мислення» розглядається як метод, система, педагогічна технологія та діалогічний спосіб взаємодії між різними суб’єктами інтеракції) підходів. Теоретично обґрунтовано технологію формування критичного мислення громадян, яка визначається як цілеспрямована, заздалегідь спроєктована, планомірно реалізована, упорядкована сукупність дій щодо реалізації педагогом певних методів, засобів і прийомів, спрямованих на формування критичності мислення особистості. Відповідна технологія представлена як різновид інноваційної особистісно зорієнтованої технології, що модернізує традиційну освітню систему на всіх рівнях, і ґрунтується на активізації й інтенсифікації мисленнєвої діяльності особистості, спрямованої на критичне розмірковування через застосування сукупності специфічних форм і методів, яке зумовлено метою й результатами технології.
Концептуальною основою технології формування критичного мислення особистості виступає ціннісно-смислова парадигма освіти, що вміщує в собі низку наукових підходів, зокрема: аксіологічний, середовищний, рефлексивно-діяльнісний, герменевтичний. Мету технології автори вбачають у поетапному формуванні критичного мислення особистості на різних вікових етапах задля поступового розвитку вмінь вдалого аналізу, обробки, систематизації, класифікації інформації, що забезпечить ефективне виокремлення достовірних даних, прийняття на цій основі рішень на повсякденному та професійному рівнях. До провідних суб’єктів технології віднесено учнів / здобувачів вищої освіти та педагогів, а також інших учасників освітнього процесу закладів освіти. Етапи реалізації технології: ціле-мотиваційний, етап осмислення, рефлексивний, з використанням сукупності методів відповідно до віку (мозковий штурм, займи позицію, вірні / невірні висловлювання, древо передбачень, кошик ідей, читання з зупинками, обговорення в колі, ромашка запитань, кубування, обмін проблемами, банк запитань, лепбук, сенкан, ментальна карта тощо). Прогнозований результат технології вбачається у підвищенні рівня сформованості критичного мислення особистості до середнього та високого.

Бадер С. О., Починкова М. М. Формування критичного мислення особистості в умовах інформатизації суспільства. Актуальні питання гуманітарних наук. 2023. №67. С. 278-285. (стаття).
Авторами досліджено проблему формування критичного мислення особистості в умовах інформатизації суспільства, що зумовлено необхідністю управління інформаційними потоками, якісним аналізом контенту для безпечного існування особистості в сучасних реаліях, у тому числі, в умовах ментальної війни. Зазначено, що формування критичного мислення особистості, починаючи з дошкільної ланки освіти, є одним з пріоритетних завдань сучасності, а подальша інформатизація та діджиталізація суспільства зумовлюють необхідність прискорення та удосконалення технологій розвитку критичності мислення. Доведено, що інформатизація сьогодні набуває цивілізаційного масштабу через діджиталізацію ‒ оцифрування інформаційних масивів і миттєве розповсюдження різної (перевіреної та неперевіреної) інформації завдяки інтернет-технологіям та засобам зчитування контенту. Авторами розглянуто як позитивні моменти означеного процесу (швидкість, доступність інформації), так і негативні аспекти, зокрема: перенасиченість інформаційного простору, навмисне викривлення інформації з метою маніпуляції свідомістю громадян, складність аналізу значних потоків інформації, що зумовлює необхідність формування навичок ефективної роботи з контентом. Резюмовано, що сформоване критичне мислення особистості в умовах інформаційного суспільства дозволяє особистості: вдало аналізувати та структурувати інформацію, робити самостійні висновки, захистити та підтримувати власне ментальне здоров’я та сформувати навички екологічного використання інтернет-ресурсів, використовувати інформацію здебільшого для саморозвитку та самовдосконалення, відмовившись від виключно споживання розважального контенту. Критичне мислення розкрито як своєрідну запоруку безпеки людини, збереження її ментального здоров’я, здатності до резильєнтності та ефективного функціонування й задоволення власних потреб.

Бадер С. О., Починкова М. М. Формування критичного мислення особистості в контексті ціннісно-смислової парадигми. Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. 2023. № 4 (358). С. 35–44. (стаття).
Авторами проблема формування критичного мислення особистості розкрита в контексті ціннісно-смислової парадигми освіти. Подано ґрунтовну характеристику сутності ціннісно-смислової освітньої парадигми, провідними ідеями якої визначено: природний потяг особистості до пізнання на основі внутрішніх смислів без пред’явлення готових знань та фактів, а шляхом смислового навчання й «відкриття» знань; особистість є унікальною та неповторною із власним набором цінностей та смислів, а також особистість продукує цінності й в освітньому процесі відбувається своєрідний взаємообмін цінностями; взаємообмін цінностями, а, відповідно, їх формування/коригування можливе під час суб’єкт-суб’єктної інтеракції між учасниками освітнього процесу; мета освітнього процесу полягає у формуванні здатності людини вдало моделювати та на цьому підґрунті реалізовувати своє майбутнє на основі цінностей та смислів; формування необхідних компетентностей, що задані суспільством через нормативно-правову базу, відбувається природно, якщо особистістю вони визнані як смислові необхідні цінності. Дефініція «критичне мислення особистості» представлена як такий тип мислення, який не може бути сформований в умовах застарілих парадигм (технократичних), що сфокусовані суто на знаннєвому компоненті. Адже таке мислення передбачає самостійне «відкриття» знань шляхом аналізу, рефлексії, узагальнення, перегляду сформованої точки зору за необхідності. Авторами доведено, що провідні риси критичного мислення (осмисленість та усвідомленість, рефлексійність, цілеспрямованість, обґрунтованість, самоконтрольованість, самостійність, гнучкість) можна сформувати лише в такому освітньому середовищі, що є смислозмістовним для особистості. Реалізація ціннісно-смислової парадигми в освіті дозволяє формувати критичне мислення особистості природно з урахуванням ціннісних орієнтацій людини шляхом насичення освітнього процесу інтерактивними формами та методами роботи на основі діалогічної та партнерської взаємодії.

Бадер С. О., Починкова М. М. Взаємозв’язок критичного мислення та ціннісного інтелекту особистості-громадянина з умовах глобальних змін. Актуальні питання гуманітарних наук. 2023. №70. С. 276-283 (стаття)
Авторами досліджено взаємозв’язок критичного мислення та ціннісного інтелекту особистості-громадянина в умовах глобалізації. Визначено, що критичне мислення розуміється як тип мислення, що на основі поєднання логічних та рефлексивних навичок у процесі роботи з інформацією дозволяє робити аргументовані оцінки і висновки, приймати обґрунтовані рішення, створювати нові ідеї в умовах невизначеності крізь призму наявних ціннісно-смислових орієнтацій людини. Ціннісний інтелект у межах розвідки представлено як тип інтелекту, що дозволяє орієнтуватися у різноманітному світі цінностей, у тому числі ідентифікувати ті, що визнані на рівні держави та суспільства як необхідні; на основі критичного аналізу обирати для себе ті, що віддзеркалюють ідентичність особистості, її вірування й переконання з відповідним дотриманням таких цінностей у повсякденному житті й професійній діяльності. Доведено, що ціннісний інтелект тісно взаємопов’язаний з соціальним та емоційним інтелектом, а його складовими є когнітивна (уміщує в собі сукупність аксіологічних знань, способи, механізми їх осмислення крізь призму власної індивідуальності, удосконалення тощо), мотиваційна (віддзеркалює, власне, систему цінностей особистості) та діяльнісна (розкриває здатність моделювати поведінку відповідно до аксіологічного контексту ситуації) складові. 
Визначено, що ціннісний інтелект є різновидом інтелекту, а це означає, що він пов’язаний із здатністю обробляти інформацію, узагальнювати її, робити вдалі висновки щодо сутності, ознак, розмаїття цінностей. Своєю чергою, критичне мислення виступає у цьому випадку своєрідним фільтром, який сортує цінності під час надходження інформації з різних джерел. Доведено, що критичне мислення та ціннісний інтелект «працюють» в тандемі, коли мова йдеться про здатність орієнтуватися в сучасному потоці значного обсягу інформації. Саме критичне мислення дозволить більш системно працювати з інформацією, ефективно обробляти її, систематизувати, виокремлювати раніше не відомі факти, співвідносити їх з тими, що вже існують на цій основі, робити висновки.

Караман О. Л. Сутність і структура індивідуально-психологічної готовності фахівців соціальної сфери до роботи з вразливими категоріями населення. Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. 2023. № 4 (358). С. 69–75. (стаття).
Авторкою розкрито питання наявності великої кількості та появи нових вразливих категорій населення в умовах жорстокої російсько-української війни, які в нормативному та науковому просторі визначаються як та частина людської спільноти конкретного суспільства, яка в цей проміжок часу або на постійній основі має найвищий ризик потрапляння у складні життєві обставини через вплив несприятливих зовнішніх та/або внутрішніх чинників та потребує допомоги, підтримки і захисту з боку держави, державних і недержавних органів, установ й організацій, оскільки не в змозі без сторонньої допомоги забезпечити собі необхідних умов для існування (особи з інвалідністю, похилого віку, малозабезпечені, внутрішньо переміщені особи, особи з тимчасово окупованої території, військовослужбовці – учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, які мають високий ступінь ризику потрапляння у складні життєві обставини та ін.). 
Актуалізовано проблему професійної підготовки фахівців до роботи із вразливими категоріями населення. Встановлено, що індивідуально-психологічна готовність фахівців соціальної сфери до роботи із вразливими категоріями населення – це унікальна, неповторна комбінація фізіологічних, психічних та психологічних якостей особистості, яка визначає індивідуальний стиль життєдіяльності та дозволяє ефективно здійснювати професійну діяльність. Визначено структуру індивідуально-психологічної готовності фахівців соціальної сфери до роботи із вразливими категоріями населення як динамічну комбінацію двох компонентів: психофізіологічного (абстрактність, критичність, гнучкість і креативність мислення; емоційна стабільність; вольова рішучість) та психологічного (толерантність, комунікативність, рефлексивність та інші якості особистості).

Караман О., Степаненко В. Механізми критичного мислення у фокусі безпеки громадян в умовах інформаційно-психологічних викликів війни. Актуальнi питання гуманiтарних наук. 2023. Вип. 66. Т. 2. С. 201–208. (стаття).
Авторами критичне мислення охарактеризовано як процес оцінки достовірності, точності або цінності будь-чого (насамперед, інформації, подій), здатність шукати і знаходити причини та альтернативні точки зору ситуації, що склалася, сприймати ситуацію в цілому на основі фактів та аргументів. Цей процес розглянуто у фокусі безпеки громадян в умовах інформаційно-психологічних викликів війни. Безпеку громадян у відповідному аспекті визначено як стан захищеності їх життєво важливих інтересів, забезпечення якісного всебічного інформування та вільного доступу до різних джерел інформації, контролю за непоширенням дезінформації, протидії негативним інформаційно-психологічним впливам. Окреслено різні підходи до розуміння механізмів критичного мислення. Зазначено, що основні механізми єдині як для критичного, так і для всіх інших типів мислення людини, однак відрізняються форми мисленнєвої діяльності – розумові операції, які потребують вирішення складних проблем. В залежності від складності проблеми перед людиною стоять різні задачі, які потребують застосування різних підходів до їх вирішення. Відповідно до обраного підходу будується послідовність механізмів критичного мислення у вигляді своєрідного ланцюга розумових операцій, спрямованих на вирішення проблеми і реалізованих у формі ментальних дій. Зазначено, що основне призначення механізмів критичного мислення у фокусі безпеки громадян в умовах інформаційно-психологічних викликів війни – захист від небезпеки хибного сприймання й оцінювання інформації в умовах інформаційної агресії, знаходження ефективних, раціональних і незалежних рішень вирішення складних проблем, спрямування енергії, викликаної негативними чинниками війни, на ціннісно і соціально позитивні цілі, раціональне використання ресурсів.

Курило В. С., Караман О. Л., Степаненко В. І. Критичне мислення і протидія маніпулятивному впливу в контексті безпеки особистості в інформаційно-психологічному вимірі війни. Інноваційна педагогіка. 2023. № 60. С.167–172. (стаття).
Авторами зазначено, що забезпечення безпеки особистості повинно передбачати використання всіх форм засобів протиборства, включаючи й інформаційно-психологічні, серед яких – протидія маніпулятивному впливу і критичне мислення. Надано визначення: інформаційно-психологічної безпеки особистості у широкому (стан захищеності психіки та свідомості особистості від дії різноманітних небезпечних інформаційних впливів, які перешкоджають або ускладнюють формування і функціонування адекватної інформаційно-орієнтаційної основи соціальної поведінки, процес соціалізації особистості та в цілому негативно впливають на її життєдіяльність) та вузькому (захищеність життєво важливих інтересів особистості в інформаційній сфері, усвідомлення нею негативних інформаційно-психологічних впливів і освоєння механізмів протидії) значеннях; інформаційно-психологічної війни (самостійний засіб агресії, і як спосіб потенціювання руйнівних наслідків від застосування класичних прийомів ведення воєнних дій регулярної армії з приєднанням до них нерегулярних незаконних збройних формувань); інформаційно-психологічних загроз безпеки особистості (реальні небезпеки інформаційного впливу на соціальний суб’єкт із метою зміни його потреб, інтересів і орієнтації відповідно до намірів суб’єкта інформації); інформаційно-психологічних операцій (різновид інформаційних операцій, проведення яких передбачає використання на практиці складної сукупності узгоджених, скоординованих і взаємопов’язаних форм, методів і прийомів психологічного впливу); протидії маніпулятивному впливу (усвідомлення людиною факту маніпулювання й активний захист). Виокремлено суб’єктів негативного маніпулятивного впливу в умовах інформаційно-психологічної війни – тих, хто стає безпосереднім суб’єктом комбінованого впливу, суб’єктом власного негативного досвіду, а також інших суб’єктів впливу через опосередковані інформаційні потоки.
Критичне мислення в рамках інформаційно-психологічної безпеки особистості визначено як специфічний вид мисленнєвої діяльності, результатом якого є виявлення негативних інформаційних впливів за допомогою логіки, рефлексії, діалогу, інтерпретації, опори на знання класифікацій інформаційних впливів, що приводить у дію захисні установки особистості. Представлено компоненти критичного мислення: інтенціальний (спрямовує мисленнєві дії суб’єкта, які визначаються цілями та установками), інструментально-операціональний (визначається засобами, способами та особливостями процесу мислення), конвенціональний (визначається умовами мисленнєвих дій суб’єкта).

Курило В., Караман О., Степаненко В. Cугестія і контрсугестія крізь призму критичного мислення в інформаційно-психологічному вимірі війни. Актуальні питання гуманітарних наук. 2023. Вип. 65. Т. 2. С. 289–298. (стаття).
Авторами визначено особливості сугестії і контрсугестії в контексті проблеми розвитку критичного мислення як чинника інформаційно-психологічної безпеки і здоров’я особистості в сучасних умовах війни. Зазначено, що сугестія у цьому контексті є одним із найбільш дієвих способів маніпулятивного впливу, має латентний характер, не усвідомлюється реципієнтом і характеризується наявністю у нього враження самостійності формування об’єктивної думки щодо певного об’єкта чи явища. Звернено увагу на те, що повністю позбавитися впливу сугестії неможливо, оскільки це призведе до невідворотної соціальної дезінтеграції, однак можна обмежити, локалізувати і зменшити її вплив. Контрсугестію розглянуто як механізм, який забезпечує здатність людини захищатися від зовнішніх інформаційних впливів маніпулятивного характеру, готовність усвідомлювати відповідні впливи, сприймати їх раціонально і критично, співвідносити з реальною дійсністю. 
Представлено модель адекватного функціонування особистості в середовищі інформаційного суспільства крізь призму критичного мислення як чинника інформаційно-психологічної безпеки і здоров’я особистості, одним із ефективних шляхів розвитку якого є система освіти. Звернено увагу, що адекватне функціонування особистості передбачає взаємодією сугестії і контрсугестії, які складають основу саморегуляції індивіда, де провідним механізмом виступає рефлексія. Критичне мислення охарактеризовано як поєднання логічних, рефлексивних і творчих навичок, яке супроводжується інтерпретацією, аналізом, оцінкою і поясненням подій, посилює стійкість суспільства до дезінформації та інших видів агресивної інформації, забезпечує можливість адекватного реагування, захисту і спротиву інформаційним впливам маніпулятивного характеру.

Курило В., Починкова М., Бадер С. Формування критичного мислення громадян як педагогічна проблема. Актуальні питання гуманітарних наук. 2023. № 64. С. 375–382. (стаття)
Авторами в контексті проблеми формування критичного мислення як складного педагогічного феномену умовно виокремлено дві групи громадян: ті, які перебувають в системі освіти – здобувачі освіти різних рівнів й педагогічні працівники та ті, які вже отримали освіту більше п’яти років тому. Зроблено висновок, що громадяни, які перебувають у системі освіти знаходяться під цілеспрямованим впливом щодо формування критичного мислення, це ж стосується й педагогічних працівників. Своєю чергою, ті, хто знаходиться поза системою освіти не зазнають подібного впливу, але саме ці люди скеровують сьогодні демократичний шлях розбудови країни, здійснюють виборчі функції, є споживачами інформації та зазнають впливу інформаційної агресії через конфлікт на Сході України. Основними педагогічними завданнями в контексті проблеми формування критичного мислення для першої групи є: розробка критеріїв, рівнів, інструментарію для визначення рівнів сформованості критичного мислення особистості, оптимізація й удосконалення системи роботи з формування критичного мислення особистості на різних освітніх рівнях, уточнення й розширення понятійного апарату, розробка систем роботи для майбутніх фахівців різних галузей, удосконалення навчально-методичного забезпечення з урахуванням технології розвитку критичного мислення здобувачів освіти різних рівнів тощо. Формування критичного мислення другої групи громадян має спиратись на зміст і характеристику якостей критично мислячої особистості й може здійснюватися через розробку: критеріїв, рівнів, інструментарію для визначення стану сформованості критичного мислення особистості; спеціальної системи роботи з формування критичного мислення особистості для цієї групи громадян розробки з урахуванням їх особливостей: вікових, психологічних, професійних тощо; навчально-методичного забезпечення з урахуванням технології розвитку критичного мислення з акцентом на популяризацію інформації про це поняття, методи, способи, принципи критичного розмірковування; тренінгів для працівників різних галузей; відкритих курсів; навчальних матеріалів для розповсюдження їх у соцмержах та курсів для інститутів підвищення кваліфікації та післядипломної освіти тощо.

Курило В. С., Степаненко В. І. Бар’єри критичного мислення громадян в умовах інформаційної агресії. Актуальні питання гуманітарних наук. 2023. № 69 С. 245-250 (стаття).
Критичне мислення представлено авторами як когнітивний процес, що передбачає здатність активно і компетентно концептуалізувати, застосовувати, аналізувати та оцінювати знання, отримані шляхом досвіду, роздумів або спілкування. Наголошено, що мета критичного мислення полягає не лише в продукуванні ефективних проривних ідей і дій людини з вирішення складних проблем, а й утвердженні основ демократичного способу життя, умінні переконливо аргументувати власну позицію, здатності протистояти різним формам несанкціонованого втручання в особисте життя та тенденціям маніпулювання людською свідомістю. Входячи з цього, критичне мислення, з одного боку, є складовою пізнавальної та розумової активності людини. З іншого боку, воно виступає психологічним чинником, що впливає на розвиток самосвідомості особистості.
Окреслено інформаційно-смисловий та інформаційно-емоційний аспекти критичного мислення. Зазначено, що інформаційно-смисловий аспект передбачає, що процедури критичного мислення запобігають когнітивній дезорієнтації людини, зламу цілісної картини світу внаслідок ворожого інформаційно-психологічного впливу. Інформаційно-емоційний аспект має на меті запобігання руйнації емоційного життя, непропорційного зміщення акцентів у нормальних життєвих інтересах, сприяння збереженню здатності до адекватного сприйняття дійсності.
Розглянуто джерела перешкод, що можуть заважати розвитку критичного мислення. Зазначено, що неготовність особистості до критичного мислення може бути викликана як індивідуальними особливостями, так і зовнішніми причинами. Бар’єри критичного мислення розкрито в позитивному і негативному аспектах. Заначено, що позитивним ефектом переживання бар’єра є стимулювання активності, мобілізація власних ресурсів, утримання від небезпечних вчинків, забезпечення стійкості особистості. Негативний ефект має місце в ситуаціях, коли бар’єр перетворюється на блокатор, що гальмує активність і деформує особистість.

Курило В. С., Степаненко В. І. Критичне мислення як складова медіаграмотності осіб старшого віку в умовах війни. Інноваційна педагогіка. 2023. Вип. 64. Т. 1. С. 173–177. DOI: https://doi.org/10.32782/2663-6085/2023/64.1.34 (стаття).
Авторами люди старшого віку розглядаються як категорія населення, найбільш схильна до впливу російської дезінформації і пропаганди та найбільш неохоплена проєктами з медіаграмотності. Медіаграмотність, складовою якої є розуміння та критичне осмислення інформації, розглянуто як нагальну компетентність осіб старшого віку в аспекті мінімізації деструктивного впливу медіа. Критичне мислення представлено як «м’яку» навичку вищого рівня з сильним цифровим компонентом, що сприяє більш безпечному та кориснішому використанню інформаційно-комунікаційних технологій. В цьому аспекті виокремлено напрями вдосконалення політики щодо цифрових навичок, зокрема її спрямування на людей похилого віку як конкретну цільову групу і розширення навчання відповідним навичкам у спеціальних форматах. 
Визначено особливості і проблеми людей похилого віку в умовах війни, наслідки яких можуть спричинити підрив їх фізіологічної і психологічної стійкості, призвести до пригнічених або стурбованих станів, які заважають виконувати звичайні повсякденні завдання та обмежують готовність до опору. Наголошено увагу на нагальності збереження і формування критичного мислення, медіаграмотності і медіаосвіти в таких ситуаціях, які дають можливість отримати знання про способи впливу ЗМІ на свідомість аудиторії, сформувати у громадян похилого віку практичні вміння орієнтуватися у новому мультимедійному просторі та навички оцінки медійного процесу, культуру споживання медійного продукту. Здійснено огляд певних практик у цьому аспекті, зокрема розглянуто рекомендації, які надаються гуманітарними організаціями щодо підтримки людей старшого віку, допомоги їм впоратися з тривожністю під час війни і водночас сприяти формуванню критичного мислення та стійкості. Проаналізовано деякі ініціативи на локальному рівні щодо формування критичного мислення і підвищення рівня медіаграмоності людей поважного віку.

Курило В. С., Степаненко В. І. Критичне мислення як складова резистентності до маніпулятивного впливу і резильєнтності особистості в умовах війни. Інноваційна педагогіка. 2023. № 62. Т. 2. С.131–134. (стаття).
Авторами визначено особливості критичного мислення як складової резистентності до маніпулятивного впливу і резильєнтності особистості в умовах війни. З позицій концепції резильєнтності критичне мислення представлено як одну з когнітивних властивостей, яка характеризується такими особливостями: здатність людини бачити причини і наслідки стресу; здатність глибоко мислити, переробляти великі обсяги і потоки інформації; здатність до розсудливості, спостережливості, зібраності; здатність обирати продуктивні когнітивні стилі реагування на надзвичайні обставини (поленезалежність, гнучкий пізнавальний контроль, рефлексивність, толерантність).
В контексті концепції резистентності та пов’язаної з нею теорії салютогенезу охарактеризовано сутність фундаментальних конструктів резистентності до ризиків психологічному здоров’ю: загальні ресурси резистентності і почуття когеренції. Критичне мислення розглянуто як складний аналітико-синтетичний процес пізнання, який передбачає точний алгоритм, послідовність добре узгоджених інтелектуальних дій, що забезпечують свідоме, усталене ставлення людини до того, що відбувається, її конструктивну діяльність та імунітет до різних видів маніпуляцій. Звернено увагу на такі характеристики критичного мислення, як логічність, рефлексивність, осмисленість. Виокремлено вміння людини, які пов’язані з критичним мисленням і підвищують її резистентність до маніпулятивного впливу: здатність аргументовано спростовувати мало аргументовані тези та положення; здатність контролювати правильність власних суджень; здатність відслідковувати причинно-наслідкові зв’язки між явищами та подіями; здатність раціонально використовувати ресурси за надзвичайних обставин.

Починкова М. М., Бадер С. О. Психологічні основи формування критичного мислення здобувачів вищої освіти. Інноваційна педагогіка. 2023. № 61. Т. 2. С. 116–122. (стаття).
Авторами розкрита проблема формування критичного мислення, яка сьогодні привертає увагу науковців, в контексті глобальної цифровізації суспільства і використання людством інформації як засобу агресії, можливостями застосування критичного мислення як чинника безпеки особистості. Специфіку формування критичного мислення розкрито крізь призму психологічної структури особистості здобувача вищої освіти, адже освітній процес у вишах всіх рівнів є результативним для такої роботи через новий соціальний статус, формування нових життєвих цінностей, орієнтирів і потреб здобувачів вищої освіти, а також специфіки побудови освітнього процесу, що дозволяє повною мірою наскрізно впроваджувати технологію розвитку критичного мислення. Зазначено, що найбільш повно процес формування критичного мислення розкривається через опис структури особистості (за Г. Костюком), яка складається з підсистем: спрямованості; освіченості; свідомості і самосвідомості; розумових якостей, динамічних особливостей поведінки (темперамент), характеру. Кожна складова не існує незалежно одна від одної, а виступають у тісному взаємозв’язку. Формування критичного мислення здобувачів вищої освіти вимагає врахування всіх складових структури особистості й побудови освітнього процесу з урахуванням їх специфіки.

Kurylo V., Karaman O., Bader S., Pochinkova M., Stepanenko V. Critical thinking as an information security factor in the modern world. Social & Legal Studios. 2023. Vol. 6. No. 3. P. 76–83. (стаття)
Авторами дослідження підтверджено, що критичне мислення є важливим чинником у сфері інформаційної безпеки населення, а також розглянуто основні аспекти критичного мислення та його компоненти, включаючи аналіз джерел інформації, перевірку фактів, контекстне розуміння, упередженість дослідження, постановку критичних питань і самооцінку. У дослідженні також ретельно аналізуються ключові аспекти навички критичного мислення та розглядається концепція командного навчання, яка є активним підходом до освіти спрямованим на стимулювання критичного мислення здобувачів вищої освіти та залучення їх до активного процесу навчання. Результати дослідження висвітлити особливості та важливість розвитку навичок критичного мислення в українців, особливо в контексті триваючої російсько-української війни, оскільки війна проявляється не лише на військовому фронті, а й у інформаційного просторі, а тому розвиток критичного мислення стає важливим елементом захисту національних інтересів та інформаційної безпеки.

Бадер С. О. Критичне мислення як чинник безпеки особистості. Професіоналізм педагога в умовах європейських цифрових інновацій : матеріали Міжнар. онлайн-конфер. (м. Слов’янськ, м. Дніпро, 16– 17 трав. 2023 р.) / відп. ред. О. Хващевська. Слов’янськ, 2023. С. 10–13. (тези).
Авторкою розкрито етапи критичного аналізу інформації: ціннісно-мотиваційний (етап виклику або ревокація – усвідомлення браку інформації з певної теми, бажання її здобути за допомогою різних джерел); етап осмислення (безпосередня робота з різними текстами (медіатекстами), аналіз, у т. ч. критичний, усвідомлення та осмислення поданої інформації, оцінка її значущості / важливості, правдивості); етап рефлексивний (розмірковування над інформацією, коли відбувається вироблення персональної позиції людини щодо сутності та значущості тексту, а також його відповідності дійсності). Наголошено, що завдяки критичному мисленню особистість визначає свої місце та роль у системі соціальних стосунків, надає оцінку провідним соціальним нормам та цінностям для того, щоб мати можливість прийняти чи відмовитися від них. Правильно обраний ціннісний вектор, завдяки розвиненому критичному мисленню стає запорукою інформаційної безпеки людини, оскільки вона вдало може відрізнити правдиву інформацію від фейку, застосовуючи простий алгоритм аналізу інформаційного потоку.

Бадер С. О. Формування критичного мислення громадян в умовах воєнного стану. Розвиток сучасної освіти і науки: результати, проблеми, перспективи. Т. ХV: Наукові пошуки в контексті викликів і конфліктів / [Ред. : Я. Ґжесяк, І. Зимомря, В. Ільницький]. Конін – Ужгород – Перемишль – Херсон : Посвіт, 2023. С. 64–66. (тези).
Авторкою здійснено опис ситуації, яка полягає в тому, що чимало українців мають родичів та близьких на території рф або на тимчасово окупованій території, так чи так підтримують зв’язки, і у процесі повсякденного спілкування стикаються з наративами, що нав’язує країна-агресор. Розкрито сутність категорії «критичне мислення», яке сьогодні здебільшого розуміється як тип мислення, що на основі поєднання логічних та рефлексивних навичок у процесі роботи з інформацією дозволяє робити аргументовані оцінки і висновки, приймати обґрунтовані рішення, створювати нові ідеї в умовах невизначеності крізь призму наявних ціннісно-смислових орієнтацій людини. Виходячи з такого розуміння сутності провідного поняття, авторкою вбачається очевидним, що процес формування критичного мислення має бути систематизованим, спеціально упровадженим у закладах освіти різного типу, а також у систему неформальної та інформальної освіти. Наголошено на потребі створення відповідних безкоштовних курсів для всіх категорій населення з метою формування у них критичного мислення.

Починкова М. Роль закладів освіти у формуванні критичного мислення громадян. Розвиток сучасної освіти і науки: результати, проблеми, перспективи. Т. ХV: Наукові пошуки в контексті викликів і конфліктів / [Ред. : Я. Ґжесяк, І. Зимомря, В. Ільницький]. Конін – Ужгород – Перемишль – Херсон : Посвіт, 2023. С. 129–131. (тези).
Авторкою війна в Україні розглядається як така, що відбувається не тільки за її території, а й за демократію та розуми наших громадян. Вирішення цих завдань можливо лише за умов сформованості критичного мислення в громадян нашої держави як одного з найкращих способів формування громадянської позиції й боротьби з інформаційною агресією. Доведено позицію, що провідна роль у формуванні критичного мислення громадян нашої держави лежить саме на закладах освіти всіх рівнів, що зумовлено метою освіти, визначеною в Законі України «Про освіту», нагальною потребою у формуванні такого мислення у різних вікових категорій з урахуванням освіти й життєвого досвіду.

Починкова М.М. Формування критичного мислення громадян як сучасна освітня стратегія. Професіоналізм педагога в умовах європейських цифрових інновацій : матеріали Міжнар. онлайн-конфер. (м. Слов’янськ, м. Дніпро, 16–17 трав. 2023 р.) / відп. ред. О. Хващевська. Слов’янськ, 2023. С. 156–158. (тези).
Авторкою формування критичного мислення громадян розкрито з позицій Нової української школи. Наголошено, що реалізація Концепції Нової української школи, формування критично поміркованого громадянина, потребує докорінної зміни всієї вертикалі освіти і використання нової освітньої стратегії, спрямованої саме на вирішення цього завдання. Нова освітня стратегія, спрямована на формування критичного мислення громадян, вбачається в активному впровадженні системи формування критичного мислення особистості, здійсненні такої роботи на всіх ланках освіти, підготовці педагогічних працівників до реалізації цієї стратегії, розробці спеціальних курсів для педагогічних працівників і пересічних громадян, популяризації теорії і практики критичного мислення. Формування критичного мислення громадян як сучасна освітня стратегія створює нові умови для безпеки в умовах збройного насилля й інформаційної агресії та дозволяє швидше інтегруватися в європейський просітр на всіх рівнях.

Степаненко В. І. Інноваційні форми навчання медіаграмотності та розвитку критичного мислення людей поважного віку в умовах війни. Сучасні виклики та актуальні проблеми науки, освіти, технологій та суспільства: зб. тез доповідей міжнар. наук.-практ. конфер. (Біла Церква, 01 лист. 2023 р.): у 2 ч. Біла Церква: ЦФЕНД, 2023. Ч. 2. С. 27–28. (тези).
Авторка розглядає людей поважного віку як вразливу категорію населення, якій через низку причин, а також життєву ситуацію в умовах війни доволі важко ідентифікувати маніпулятивний вплив і пропаганду. Тому ця категорія громадян потребує особливої підтримки. Проаналізовано проєкти, які останнім часом почали реалізовуватися в Україні і спрямовані на формування у людей поважного віку критичного мислення та підвищення медіаграмотності. Розкрито форми роботи у межах відповідних проєктів, які мають інноваційний характер, користуються популярністю серед людей поважного віку і забезпечують не тільки формування у відповідної категорії громадян критичного мислення, підвищення медіаграмотності, а й збільшують їх можливості брати участь в житті суспільства, поліпшити емоційний та психологічний стан.

Степаненко В. І. Критичне мислення як складова нормативного змісту підготовки соціальних працівників. International scientific-practical conference “Actual problems of science, education and technology in modern conditions”: conference proceedings (Aarhus, Denmark, Aug. 15, 2023). Aarhus, Denmark: Scholarly Publisher ICSSH, 2023. P. 58–59 (тези).
Авторкою розкрито традиційне розуміння дефініції «критичне мислення» як системи розумової діяльності, що реалізує себе в аналітичному продуктивному процесі, який дає можливість досягти адекватних оцінок ситуації і виробити рекомендації до найбільш оптимальних форм інтелектуальної і соціальної поведінки. Проаналізовано зміст Глобальних стандартів освіти та підготовки в галузі соціальної роботи, які свідчить, що на глобальному рівні навички критичного мислення, незважаючи на економічні і політичні контексти, умови практики, населення, яке обслуговується, типи проблем, які розглядаються, а також теорії і підходи, що використовуються, відносяться до універсальних концептуальних компонент. Аналіз змісту стандартів вищої освіти України за спеціальністю 231 Соціальна робота свідчить, що програмні результати навчання, спрямовані на розвиток у здобувачів навичок критичного мислення, на бакалаврському і магістерському рівнях відповідають як загальним, так і спеціальним компетентностям, а на освітньо-науковому рівні – вже спеціальній компетентності, що в аспекті критичного мислення підтверджує тезу щодо значущості soft skills для ефективного засвоєння hard skills і професійного становлення майбутніх фахівців соціономічних професій, зокрема у галузі соціальної роботи.

Бадер А. В., Вовк С. О., Курило В. С. 3бройне насилля: сутнісно-термінологічний аналіз. Вісник Львівського університету. Серія: філософсько-політологічні студії. 2023. № 48. С. 177–178. (стаття)
Авторами наголошено, що розуміння змісту феномену збройного насилля надає вагомі аргументи у протидії інформаційній агресії російської федерації. Підкреслено, що розкриття заявленої теми сприяє поглибленню і деталізації вивчення процесів, у які була втягнута наша держава з 2014 р. та з 2022 р., а результативність зазначеного безпосередньо пов’язана з використанням науково аргументованого категоріального апарату. Наведено аргументи того, що насилля є характерним для людського середовища. Стримування від нього відбувається не на інстинктивному рівні, а за допомогою соціокультурних факторів, які не є абсолютними. Підкреслено, що усі прояви цього феномену в суспільстві концентруються в явищі соціального насилля, з якого на основі причетності до державної влади виводиться поняття політичного насилля. Констатовано, що межі розуміння як соціального, так і політичного насилля є наразі досить дискусійними. У науковій літературі виявляються підходи, які як абсолютизують насилля, так і звужують уплив зазначеного явища до мінімуму. Збройне насилля автори розглядають як політичне явище ‒ особливий засіб та метод соціально-політичного протиборства, граничний ступінь примусу опонента та підпорядкування його своїй волі шляхом застосування збройної сили або загрози її застосування. З огляду на сутність та види державного суверенітету, з яким прямо пов’язане існування політичної системи, пропонується класифікувати збройне насилля на внутрішнє та зовнішнє.

Бадер А. В., Вовк С. О. Маніпулятивний вплив друкованих та електронних джерел у реалізації інформаційної складової сучасного збройного насилля. Літопис Волині. 2023. Вип. 29. С. 133-141 (стаття)
Авторами зазначено, що агресія рф 2014 р. супроводжувалась значним маніпулятивним тиском на український інформаційний простір. В основі трансльованих росією обґрунтувань повномасштабного вторгнення 2022 р. також покладено маніпуляції з цілою низкою понять. Відповідно, підкреслено необхідність підтримки інформаційної гігієни, що неможливо без наукового аналізу технологій маніпулятивного впливу друкованих та електронних джерел інформації. Констатовано, що основними характеристиками друкованих джерел є розповсюдженість, доступність, дешевизна, можливості багаторазового використання, натомість, досить низька оперативність. Електронні джерела відзначаються високою оперативністю, а радіо та телебачення ‒ масовою аудиторією. Зазначено, що сьогодні відбуваються суттєві трансформаційні процеси у визначальних характеристиках указаних інструментів інформаційного впливу. Зокрема, розширюється присутність у Інтернет просторі традиційних ЗМІ, виробництво контенту орієнтується на глобальний рівень та фрагментується в залежності від уподобань конкретної аудиторії, застосовуються механізми інтерактивного зв’язку зі споживачем та технічні можливості маніпуляцією змістом матеріалу. Підкреслено, що на основі провідних характеристик та сучасних трансформацій друкованих та електронних джерел побудовані технології інформаційного впливу. Зазначено, що розповсюдженими є наступні технологічні прийоми: уривчасте, вибіркове інформування; «інформаційний вал»; клішування інформації; «навішування ярликів»; «експлуатація подвійних стандартів»; оприлюднення ганебної інформації щодо супротивника; «гра цифрами»; «помилкова аналогія»; конструювання повідомлень із змістовною незбалансованістю; експлуатація авторитету певних осіб; тиражування наявних та штучно створених міфів та фейків. Визначено, що основним засобом протидії указаним маніпулятивним механізмам є комплекс політико-правових, соціально-інформаційних й освітніх та силових заходів.

Бадер А. В., Вовк С. О. Системні риси агресії як виду зовнішнього збройного насилля та російсько-українська війна. Актуальні проблеми філософії та соціології. 2023. № 42. С. 136–143. (стаття).
Авторами констатовано, що Україна з 2014 р. перебуває в умовах реалізованого проти неї збройного насилля, а задля чіткого розуміння українцями та світовим співтовариством указаних процесів постала нагальна необхідність виявлення системних рис агресії та кваліфікації, на цій основі, дії російської федерації проти України у 2014–2023 рр. Виявлено, що протягом усього періоду державно організованого існування людства й до середини ХХ ст. недоцільно виокремлювати системні риси агресії, оскільки її неможливо відділити від таких феноменів як «війна» та «воєнний конфлікт». Проте акцентовано, що штучно створена в середині ХХ ст. юридична категорія «агресія» поступово набула реального політичного наповнення та стала основою процесу формування та поширення явища прихованої агресії, яке дістало безліч назв: «конвенційна війна», «проксі війна», «війна в лімітрофах» тощо. Підкреслено, що аналізований феномен став одним із основних факторів появи сучасних форм зовнішнього збройного насилля, у межах якого початковий етап є, по суті, агресією, що навіть не фіксується та не усвідомлюється країною-жертвою. Зазначено, що пояснити логіку та причини агресії рф в Україні як в 2014 р., так і в 2022 р., виходячи з зовнішніх факторів, а саме функціонуванням світової політико-економічної системи неможливо. Констатовано, що росія ‒ країна напівпериферійної зони, що експортує енергоносії, а сучасні товари з високою доданою вартістю не виробляє та не вироблятиме в найближчій перспективі. Підкреслено, що жодна реконструкція світ-економіки не може змінити місце та статус росії у цій системі. Зроблено висновок, що основними факторами, які підштовхнули російське керівництво до розв’язання російсько-української війни є внутрішні. Авторитарна політична система рф потребує зовнішнього ворога для виправдання великої кількості силових структур та репресій проти опозиції. Висловлено думку, що важливу роль зіграв й особистісний фактор, зокрема, викривлені переконання й збочені амбіції в. путіна та його оточення, сформовані на основі численних тенденційних робіт російських науковців.

Бадер А. В., Вовк С. О. Сутнісно-термінологічний аналіз видів внутрішнього збройного насилля. Вісник Львівського університету. Серія філософсько-політологічні студії. 2023. Вип. 49 С. 219-230 (стаття)
Авторами констатовано, що поява та розповсюдження сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій надала широкі можливості маскування відвертої зовнішньої агресії під різні види внутрішньополітичного збройного насилля. Підкреслено, що в 2014 р. Україна на собі відчула подібну ситуацію, а саме приховану агресію рф, що супроводжувалась значним маніпулятивним тиском. Зазначено, що в основі трансльованих росією обґрунтувань повномасштабного вторгнення 2022 р. також покладено маніпуляції з поняттями «державний переворот», «військовий переворот», «громадянська війна» тощо. Наголошено, що актуальною для нашої держави є проблема підтримки інформаційної гігієни та формування критичного мислення громадян. Указується, що це абсолютно неможливо без встановлення системних рис та формулювання чітких визначень різних видів внутрішнього збройного насилля.
У розвідці на основі системних рис усі види внутрішнього збройного насилля були розподілені на дві категорії. До першої віднесено насилля, що застосовується з ініціативи державних структур. Зазначено, що цей вид характерний для недемократичних політичних режимів та має назву «репресії» й «терор». До другої віднесено усі інші види, в яких ініціатором застосування зброї є різні групи населення. Вказано, що остання категорія також має свою структуру. Підкреслено, що бунт, повстання та збройний заколот не призводять до суттєвих політичних змін, їх застосування провокують певні дій правлячої особи або еліти, а наслідком можуть бути незначні політичні зміни у вигляді поступок. Наголошено, що метою збройного зіткнення у межах громадянської війни є захоплення/збереження влади, повалення/консервування політичних структур. Констатовано, що громадянська війна веде до суттєвих суспільно-політичних трансформацій, однак опосередковано. На відміну від революції, у результаті якої відбуваються швидкі фундаментальні зміни в усіх сферах життя суспільства.

Бадер А. В. Сутнісно-термінологічний аналіз видів зовнішнього збройного насилля. Регіональні студії. 2023. № 34. С. 51–59. (стаття).
Автором на основі детального вивчення наукової літератури різних галузей встановлено сутнісні основи таких видів зовнішнього збройного насилля: «війна», «воєнний конфлікт», «тероризм», «агресія» й «геноцид» та сформульовано точні дефініції названих феноменів. Констатовано, що в умовах широких можливостей завуальованого застосування збройного насилля перед науковим та експертним середовищем постало актуальне завдання формулювання точних дефініцій феноменів «війна», «воєнний конфлікт», «тероризм», «агресія» та «геноцид». Підкреслено, що одні й ті самі збройні конфлікти кінця ХХ – початку ХХІ ст. визначались і як внутрішньополітичні, і як зовнішньополітичні, що надавало широкі можливості маніпулювання громадською думкою. Зазначено, що вказану проблему може зняти сутнісно-термінологічний аналіз різних видів збройного насильства.
Наголошено, що основним й найбільш масштабним видом зовнішнього збройного насилля є війна. Відповідно, її ключовою кваліфікаційною характеристикою є масштабність, а також пріоритетність саме збройних засобів вирішення протиріч та особливий стан усього суспільства. Констатовано, що воєнний конфлікт – дуже подібне явище, однак, він відрізняється меншими масштабами застосування зброї, не передбачає розірвання дипломатичних відносин між суперниками й особливого стану усього суспільства. Підкреслено, що тероризм є самостійним видом збройного насилля, він має принципово антиетатистський характер, а застосування (приховано або вочевидь) подібних методів державними структурами слід кваліфікувати як диверсію або приховану агресію. Вказується, що самостійними видами зовнішнього збройного насилля є геноцид та агресія. Констатовано, що ці феномени визнаються міжнародним гуманітарним правом тяжкими злочинами, а характерною ознакою їх є одностороннє застосування сили.

Вовк С. О., Бадер А. В. Переосмислення інституційно-функціонального наповнення національної безпеки України в умовах збройного насилля. Politicus. 2023. Вип. 4. С. 7–14. (стаття).
Авторами російсько-українська війна, яка триває з 2014 р., представлена як найбільша загроза для національної безпеки України. Зазначено, що специфіка збройної боротьби українського народу з агресором, зокрема протидії дезінформації та кібератакам, протистояння спробам дестабілізувати суспільство, координація гуманітарних заходів, вимагає постійного перегляду та адаптації інституційно-функціонального наповнення національної безпеки для ефективного управління державою і захисту національних інтересів відповідно загроз і викликів, спричинених агресором. Досліджено зміни в інституційно-функціональному наповненні національної безпеки України в умовах збройного насилля. До інституційно-функціонального наповнення національної безпеки відносено систему організаційних структур, сукупність нормативно-правових актів і політик, та функції держави, які спрямовані на забезпечення та зміцнення національної безпеки країни в певній сфері суспільного життя. Акцентовано, що в залежності від сфери можна говорити по політичний, економічний, воєнний, соціокультурний інструментарій забезпечення національної безпеки, кожен з яких спрямований на запобігання, мінімізацію і вирішення загроз і ризиків, що постали внаслідок російської агресії з 2014 р., та сприяв збільшенню ступеня захищеності життєвоважливих інтересів держави, суспільства і людини.
Переосмислення інституційно-функціонального наповнення національної безпеки України в умовах збройного насилля представлено як необхідний для забезпечення національної стійкості, надання відповіді на сучасні загрози та здійснення захисту національних інтересів. Зазначено, що якість національної безпеки визначається не тільки якістю окремих елементів інституційно-функціонального наповнення, але й тим, як вони будуть корелюватися один з одним. Також звернено увагу на розставлення пріоритетів (деякі аспекти можуть бути більш важливими і впливати більше на загальну ефективність). Наголошено, що елементи інституційно-функціонального наповнення варто розглядати як динамічний рух, який обумовлений змінами політик і стратегій на законодавчому рівні.

Вовк С. О., Бадер А. В. Рефлексивний погляд на збройне насилля та теорію справедливої війни в контексті російсько-української війни. Politicus. 2023. Вип. 3. С. 23–29. (стаття)
Авторами зазначено, що російське військове вторгнення в Україну, спочатку в Крим, а потім – на Донбас, що розпочалося 20 лютого 2014 р. у гібридній формі та триває донині всупереч нормам міжнародного права, стало яскравим історичним прецедентом у сучасному світі. Міжнародна спільнота вимушена докорінно переглянути своє ставлення до багатьох підходів і норм, які стали усталеними після Другої Світової війни. Екзистенціальний вимір російсько-української війни як глобальної нового покоління проксі-війну з гібридними тактиками та акцентом на інформаційних інструментах зміни поведінки людей, суспільної думки та системи сприйняття супротивником, мирним населенням та світовою спільнотою подій, що відбуваються, обумовлює переосмислення теорії справедливої війни. Застосування цієї теорії до російсько-української дозволяє критично оцінити дії та наміри агресора, законність і справедливість застосування Україною збройного насилля у цьому конфлікті.
Акцентовано, що поява недержавних утворень як значних акторів у збройному конфлікті також вимагає переосмислення традиційної теорії справедливості війни. Оскільки недержавні утворення, як в даному випадку ДНР-ЛНР, становлять загрози не тільки для конкретної держави, а й для світового правопорядку, необхідно оцінювати, як можуть застосовуватися принципи теорії справедливості війни до цих акторів та боротьби з ними. Застосування Україною збройного насилля з метою протистояти повномасштабним діям росії, щоб відстояти власний суверенітет, територіальну цілісність і захистити населення від агресії є необхідним, справедливим і законним. Маніпулювання росією критеріями справедливої війни не позбавляє агресора від відповідальності.

Вовк С. О., Курило В. С., Бадер А. В. Збройне насилля та формування образу ворога в контексті російської агресії. Наукові праці Міжрегіональної академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління. 2023. Вип. 2 (68). С. 41–48. (стаття).
Авторами досліджено взаємозв’язок між збройним насиллям та формуванням образу ворога, аналізуючи механізм останнього в контексті російської агресії. Зазначено, що з початком російсько-української війни в 2014 р. російська пропаганда докладає зусиль для виправдання агресивних дій та формування негативного уявлення про Україну, її народ, владу, збройні сили тощо. У офіційній пропаганді для позначення ворога росія використовує мовні одиниці з переважно негативними інтонаціями. Це включає в себе терміни, які сприяють формуванню «мови ворожнечі» або «дискурсу ненависті». Ці вербальні засоби мають мету дискредитувати українську сторону та створити у власному суспільстві враження, що Україна є загрозою для безпеки і національних інтересів росії. Констатовано, що в процесі формування образу ворога з України, російська пропаганда активно використовує підсилення наявних стереотипів, які можуть виникнути на основі історичних, культурних, або етнічних відмінностей між Росією та Україною. Цей засіб поряд зі міфілогізацією є ефективним інструментом для втілення ідей пропаганди в масову свідомість, оскільки вже існуючі уявлення важливо лише посилити. Акцентовано, що на сьогодні росія сформувала низку стереотипів і міфів щодо України, які використовує для формування образу ворога: отожнення Русі та росії; історична єдність росіян та українців; існування «справжніх, правильних» українців, які прагнуть до союзу з росією, інші з «неонацисти»; «російськомовні» потребують захисту росії і в. путіна. Продуктування міфів російською пропагандою пов’язано зі процесом фальсифікації історії. 
Окреслено, що росія формує образ ворога з української держави і народу за допомогою такої маніпулятивної технології як повна дегуманізація опонента, стирання «людського обличчя». Відповідно, образ конструюється на негуманістичних основах, де людина знижується до рівня біологічної сутності або навіть тварини, що призводить до недостатньої поваги та ненависті до ворожої групи через створення стереотипів та перекручення характеристик, а насилля і жорстокість стають виправданням боротьби за існування. Механізм формування росією образу ворога з України визначено як конструювання універсальної матриці переконань, що інституціоналізує процес репродукції ворожості з метою виправдання втручання у внутрішні справи української держави, а також застосування насильницьких заходів щодо демонізованих груп. Констатовано, що сформований в свідомості російського населення образ ворога з України глибоко вплинув на сприйняття подій російсько-української війни та створив підґрунтя для підтримки агресивних дій та жорстокості російської армії з боку власного суспільства.

Вовк С. О. Соціокультурний інструментарій формування національної безпеки України в умовах війни. Регіональні студії. 2023. №34. С. 69–74. (стаття).
Авторкою наголошено на тому, що сьогоднішня ситуація в Україні ілюструє недостатню ефективність традиційних підходів до побудову концепції національної безпеки, як певної системи офіційно прийнятих принципових позицій держави і суспільства на цінності та інтереси, на стратегії і заходи захисту території, суверенітету, національних інтересів, населення, економіки від потенційних та реальних, внутрішніх та зовнішніх загроз. Звернено увагу на соціокультурний інструментарій безпеки як комплекс засобів, методів і практик, які використовуються державою або суспільством для підтримки та зміцнення національної безпеки в площині формування національної ідентичності, єдності та згуртованості суспільства, громадянської свідомості та взаємопорозуміння, здатності реагувати на існуючі та можливі загрози.
Доведено, що комунікаційні стратегії, залученість громадян до процесу прийняття рішень і національно-патріотичне виховання як соціокультурний інструментарій забезпечення національної безпеки є запорукою збереження суверенітету і нації. Правильно організовані комунікаційні канали та інформаційні кампанії, спрямовані на об'єднання населення та підтримку національних інтересів, сприяють зміцненню патріотичного духу та громадянської свідомості. Взаєморозуміння між усіма верствами суспільства створює підґрунтя для ефективного протидії зовнішнім загрозам та збереження національної безпеки. Наголошено, що активна громадянська позиція та участь у прийнятті важливих рішень підвищує довіру до влади та забезпечує демократичний контроль над державними діями. Зазначено, що заохочення громадян брати активну участь у житті країни та враховувати їхні думки при формуванні стратегій національної безпеки сприяє стабільності та ефективному реагуванню на внутрішні та зовнішні виклики. Акцентовано, що національно-патріотичне виховання сприяє зміцненню національної ідентичності та почуттю єдності, необхідних для стійкості країни перед зовнішніми загрозами. Формування громадянської свідомості, патріотичного духу та підтримка національних цінностей впливає на залученість громадян до захисту держави, її незалежності та територіальної цілісності. Зроблено висновок, що важливо продовжувати розвивати національно-патріотичне виховання серед молодого покоління, щоб забезпечити майбутнє нації та зберегти національну безпеку в умовах зовнішніх тиску та агресії.

Вовк С. О. Створення альтернативної реальності: стратегія російської пропаганди в контексті російсько-української війни. Politicus. 2023. № 5. С. 14-18 (стаття)
Авторкою зазначено, що в умовах інформаційних конфліктів сучасності, велике значення приділяється розумінню та аналізу механізмів формування альтернативної реальності як інструменту впливу на суспільство та міжнаціональні відносини. У цьому контексті, російська пропаганда виявляється важливим дослідницьким об’єктом. Розглянуто альтернативну реальність ситуації в Україні як конструкту, створеного російською пропагандою для впливу на українських громадян та сприйнятті подій війни у ключі, вигідному росії. Визначено, що альтернативна реальність як викривлена версія, що слугує інтересам тих, хто її конструює, – це складна соціокультурна конструкція, яка виникає внаслідок систематичного впливу інформації, орієнтованої на перекручення об’єктивної дійсності з метою формування специфічного світогляду та переконань у групи або індивідуума.
Звернено увагу, що альтернативну реальність можна розглядати в соціокультурному, політичному та психологічному контексті, оскільки вона формується в умовах певних соціально-культурних реалій, використовує спільноти для поширення свого впливу, слугує інструментом для досягнення певних політичних цілей засобами дезінформації та медійної маніпуляції, експлуатує емоційні компоненти для створення сприятливого підґрунтя для впливу на психологічний стан аудиторії.
Констатовано, що російська пропаганда використовує як стратегію створення альтернативної реальності, що відрізняється від загальновизнаних фактів чи об'єктивної дійсності, будується за допомогою різноманітних засобів, включаючи масові медіа, політичну пропаганду, соціальні мережі та інші канали комунікації, і включає в себе перекручення фактів, вигадані історії, стереотипи та емоційно заряджені наративи, спрямовані на вплив на сприйняття і переконання аудиторії. Враховуючи ці аспекти, важливо визнати необхідність дотримання принципів інформаційної безпеки, критичного мислення громадян та зміцнення громадянського суспільства для протидії впливу альтернативної реальності, яку намагається створити російська пропаганда.

Вовк С. О., Бадер А. В. Стратегії дезінформації росії в російсько-українській війні: типологія фейків. Регіональні студії. 2023. №35. С. 53-59 (стаття)
Авторкою проаналізовано стратегії та методи дезінформації, які використовує Росія у контексті воєнних подій в Україні. Розкрито різновиди фейків та їхню роль у гібридній війні, визначено типологію використовуваних стратегій та їхні наслідки для суспільства та національної безпеки. Використано соціокультурний методологічний підхід та ряд наукових методів, таких як діалектичний, узагальнення, порівняльний та герменевтичний, для комплексного вивчення проблеми. 
Зазначено, що проблема типологізації фейків полягає в тому, що фейки можуть приймати різноманітні форми і впливати на різні аспекти суспільства, інформаційного простору та політики. Типологізація фейків спрямована на класифікацію та систематизацію цих різних форм, але це завдання важке через, по-перше, їхню складність та постійну еволюцію; по-друге, фейки можуть бути спрямовані на досягнення різних цілей, таких як вплив на політичні рішення, сіяння паніки, збільшення прибутків або руйнування репутації; по-третє, деякі фейки мають обмежене поширення та призначені для впливу на окремі групи, тоді як інші можуть мати глобальний вплив; по-четверте, розвиток технологій, таких як діпфейки і синтетичний контент, ускладнює виявлення та класифікацію фейків; по-п’яте, фейки в конфліктних ситуаціях можуть відрізнятися від фейків у мирних часах, оскільки їхні мети та методи можуть змінюватися.
Наголошено, що проблема полягає в тому, як класифікувати та категоризувати ці різні аспекти фейків, з метою кращого їх розуміння та боротьби з ними. У типологізації важливо враховувати динаміку змін у сфері дезінформації та адаптувати класифікацію до нових реалій.

Курило В. С., Караман О. Л. Вища освіта в Україні в умовах воєнного стану: «переміщені університети»: наукова доповідь на спільному засіданні Комітету педагогічних наук Польської академії наук та вченої ради Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (29 вер. 2023 р.). Вісник Національної академії педагогічних наук України. 2023. № 5 (2). С. 1–8. (стаття, доповідь)
Авторами висвітлено історію, узагальнено досвід і проблеми, визначено перспективи розвитку переміщених університетів як нового явища в освітньому просторі України, що з’явилося внаслідок війни росії проти України (2014-2023рр.). Зазначено, що термін «переміщені університети» у науковий, освітній та нормативно-правовий обіг було введено науковцями ЛНУ імені Тараса Шевченка, який двічі постраждав від російської агресії та має статус двічі переміщеного ЗВО (2014 та 2022рр.). Показано, як в умовах війни та переміщення ЛНУ імені Тараса Шевченка двічі відновлювався та продовжує розвиток в сукупності всіх напрямів освітньої діяльності. Інформаційна безпека держави / інформаційно-психологічна безпека особистості; гібридні війни (збройне насилля / інформаційна агресія); формування критичного мислення запропоновані як тематика спільних досліджень в межах співпраці між Комітетом педагогічних наук Польської академії наук та вченою радою Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

Курило В. С., Караман О. Л. Поняття безпеки в глобальному, національному та індивідуальному вимірах. Інноваційна педагогіка. 2023. Вип. 64. Т. 1. С. 166–172. (стаття)
Авторами наголошено, що у зв’язку з тривалою російською агресією проти України, спалахами тероризму в різних куточках світу, соціальними, економічними, екологічними, інформаційними катастрофами й загрозами всьому цивілізованому світу дослідження проблеми безпеки з кожним днем набирає обертів у міжнародному й вітчизняному, законодавчому й дослідницькому просторах. Поняття «безпека» розкрито в глобальному, національному й індивідуальному вимірах. Встановлено, що безпека – це відкрита, складна, багатокомпонентна система, яка має вертикальну (ієрархічну) й горизонтальну структуру та ґрунтується на прогресивних загальнолюдських, національних, індивідуально-особистісних цінностях і принципах сталого розвитку. З’ясовано, що на глобальному рівні поняття «безпека» використовується в трьох значеннях: «глобальна безпека», «міжнародна безпека», «колективна безпека», які мають свою специфіку. Глобальна безпека – це система заходів, спрямованих на запобігання та мінімізацію глобальних небезпек і викликів та забезпечення співіснування й розвитку людської цивілізації на планеті Земля; міжнародна безпека – це створення в міжнародному просторі умов, необхідних для існування та функціонування держав при забезпеченні їх повного суверенітету, територіальної цілісності, політичної та економічної незалежності, рівноправних відносин з іншими державами; колективна безпека фокусується на військово-стратегічних проблемах з метою колективного захисту від спільного ворога. Національну безпеку визначено як здатність країни до захисту самостійно чи разом з іншими країнами національних інтересів і цінностей, особистості, суспільства й держави від внутрішніх і зовнішніх загроз з метою її сталого розвитку; ступінь захищеності інтересів особистості, суспільства й держави від зовнішніх та внутрішніх загроз. Безпеку в індивідуальному вимірі потрактовано як стан задоволеності особистості від можливості реалізації потреб різного рівня, внутрішньої і зовнішньої гармонії, впевненості в майбутньому; інтегрований виразник реалізації прав і свобод людини, її захищеності (гарантованості) від небезпек. Доведено, що в представленій ієрархічній безпековій структурі людина, з одного боку, є основним об’єктом впливу вищих рівнів небезпеки / безпеки, з іншого – провідним суб’єктом розробки безпекової політики для самореалізації, сталого розвитку суспільства, збереження й розвитку людської цивілізації.

Бадер А. В. Агресія: вплив на міжнародній арені штучно створеного виду збройного насилля. Актуальні проблеми зовнішньої політики України : матеріали XVII Міжнар. наук.-практ. конфер. студ. та молод. вчених (Чернівці, 30 лист. 2023 р.). Чернівці, 2023. С. 44-47 (тези).
Автором зазначено, що концепт «агресія» як самостійний вид зовнішнього збройного насилля був створений після завершення останньої тридцятирічної війни за гегемонію та став однією із основ системи безпеки сучасної світ-економіки. Виявлено, що штучно створена, юридична категорія «агресія» поступово набула реального політичного наповнення й впливу на міжнародні та внутрішньодержавні процеси. Констатовано, що зазначене пов’язано з формуванням та поширенням явища прихованої агресії, що дістало безліч назв: «конвенційна війна», «проксі війна», «війна в лімітрофах» тощо. Підкреслено, що в подальшому, аналізований феномен став одним із основних факторів появи сучасних форм зовнішнього збройного насилля, у межах якого початковий етап є, по суті, агресією, що навіть не фіксується та не усвідомлюється країною-жертвою.

Бадер А. В. Російсько-українська війна крізь призму логіки функціювання капіталістичної світ-економіки. Сучасні загрози глобальній та регіональній безпеці : матер. Міжнар. наук.-практ. інтерн.-конф. (м. Одеса, 29 жовт. 2023 р.). Одеса : Фенікс, 2023 С. 85–89. (тези).
Автором констатовано, що Україна з 2014 р. перебуває в умовах реалізованого проти неї збройного насилля, а задля чіткого розуміння українцями та світовим співтовариством указаних процесів постала нагальна необхідність виявлення системних рис агресії та кваліфікації, на цій основі, дії російської федерації проти України у 2014 – 2023 рр. Виявлено, що протягом усього періоду державно організованого існування людства й до середини ХХ ст. недоцільно виокремлювати системні риси агресії, оскільки її неможливо відділити від таких феноменів як «війна» та «воєнний конфлікт». Проте наголошено, що штучно створена у середині ХХ ст. юридична категорія «агресія» поступово набула реального політичного наповнення та стала основою процесу формування та поширення явища прихованої агресії, яке дістало безліч назв: «конвенційна війна», «проксі війна», «війна в лімітрофах» тощо. Підкреслено, що аналізований феномен став одним із основних факторів появи сучасних форм зовнішнього збройного насилля, у межах якого початковий етап є, по суті, агресією, що навіть не фіксується та не усвідомлюється країною-жертвою.
Зазначено, що пояснити логіку та причини агресії рф в Україні як в 2014 р., так і в 2022 р., виходячи з зовнішніх факторів, а саме функціонуванням світової політико-економічної системи неможливо. Констатовано, що росія ‒ країна напівпериферійної зони, що експортує енергоносії, а сучасні товари з високою доданою вартістю не виробляє та не вироблятиме в найближчій перспективі. Підкреслено, що жодна реконструкція світ-економіки не може змінити місце та статус росії у цій системі. Зроблено висновок, що основними факторами, які підштовхнули російське керівництво до розв’язання російсько-української війни є внутрішні. Авторитарна політична система рф потребує зовнішнього ворога для виправдання великої кількості силових структур та репресій проти опозиції. Висловлюється думка, що важливу роль зіграв й особистісний фактор, зокрема, викривлені переконання й збочені амбіції в. путіна та його оточення, сформовані на основі численних тенденційних робіт російських науковців.

Вовк С. О. Збройне насилля та теорія справедливості війни в контексті російсько-української війни. Розвиток політичної науки: європейські практики та національні перспективи: матер. ХІІІ міжнар. наук.-практ. конфер. (Чернівці, 14 черв. 2023 р.). Чернівці, 2023. (тези).
Авторкою в контексті теорії справедливості війни розкрито аспект російсько-української війни. Зазначено, що вся неспровокована агресія підлягає засудженню. Людина як раціональна істота, повинна вирішувати всі суперечки здоровим глуздом і законом, а не силовими методами. Єдиним виправданим наміром є забезпечення не помста, завоювання, економічна вигода чи ідеологічна перевага, а забезпечення справедливого миру. Застосування збройного насилля з боку України – це самооборона і захист, вимушена міра у відповідь на російське вторгнення. Війна як самооборона і загалом захист, зокрема захист інших вразливих народів є морально виправданою.

Вовк С. О. Технологічні аспекти створення діпфейків та їх наслідки для національної безпеки. Сучасні загрози глобальній та регіональній безпеці: матер. Міжнар. наук.-практ. інтерн.-конф. (м. Одеса, 29 жовт. 2023 р.). Одеса: Фенікс, 2023 С. 266–269. (тези).
Авторкою наголошено, що у світі, який характеризується цифровими технологіями та інформаційною вразливістю, феномен діпфейків став серйозним викликом для національної безпеки. Діпфейки, які представляють собою штучно створений контент з фальсифікованим вмістом, можуть бути використані для досягнення цілей, які становлять загрозу суверенітету, стабільності та безпеці країни. Зазначено, що, по-перше, діпфейки використовуються для дискредитації політичних діячів та посадових осіб, зокрема і перших осіб держави. По-друге, діпфейки використовуються для маніпулювання громадською думкою. По-третє, використання діпфейків може впливати на діловий клімат, викликаючи зміни в ринкових умовах або репутаційних втрати компаній та бізнесу. Показано як наведені приклади демонструють, що з моменту виникнення технологій для створення діпфейків виникає необхідність в розвитку заходів для їхнього виявлення, відслідковування та протидії. Констатовано, що національна безпека має бути здатною виявляти та протистояти цим загрозам для забезпечення стабільності держави.

Курило В. С., Караман О. Л. Соціальні та психолого-педагогічні особливості дітей, які постраждали внаслідок війни рф проти України: матеріали Всеукр. наук.-практ. конфер. «Ціннісні орієнтири сучасної освіти в умовах сьогодення крізь призму Української Хартії вільної людини» (м. Тернопіль, 27 жовт. 2023 року). Науковий, методичний, інформаційний збірник Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти / Редколегія: О. М. Петровський, В. С. Мисик, І. М. Вітенко, О. І. Когут, Ю. Ч. Шайнюк, Т. В. Магера, Ф. І. Полянський, С. В. Костюк, Н. Б. Стрийвус, Г. І. Герасимчук. Тернопіль: ТОКІППО, 2023. С. 178–183 (тези).
Авторами здійснено розглянуто різні варіації збройного насилля збоку рф, свідками якого стала велика кількість дітей: артобстріли, руйнування рідних міст, селищ, шкіл і власних домівок; загибель батьків і членів сімей, друзів, тварин; катування й каліцтва; власні поранення; масова загибель людей; внаслідок військової та інформаційної агресії порушення прав людини та дитини, закріплені в міжнародних і вітчизняних правових документах. Розкрито сутність поняття «дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів». Визначено соціальні і психолого-педагогічні особливості дітей, які стали жертвами війни рф проти України, як основи для розробки ефективних змісту і технологій щодо збереження їх ментального здоров’я в умовах сьогодення.