Збройне насилля, національна безпека і критичне мислення: теоретико-методологічний вимір : колективна монографія / за заг. ред. В. С. Курила ; Луганський національний університет імені Тараса Шевченка. – Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2024. – 384 с.
У монографії наведено теоретико-методологічне обґрунтування комплексної наукової проблеми збройного насилля, національної безпеки і критичного мислення в контексті сучасної російсько-української війни: представлено структурно-теоретичний аналіз збройного насилля та національної безпеки шляхом концептуалізації феномену збройного насилля, обґрунтування нової парадигми національної безпеки, переосмислення інституційно-функційного наповнення національної безпеки України в умовах війни РФ проти України; розкрито інформаційно-психологічний вимір російсько-української війни, нових стратегій сугестії і контрсугестії в інформаційному просторі України воєнної доби; визначено сутність критичного мислення громадян як ментальної зброї та інструменту інформаційно-психологічного спротиву в російсько-українській війні; розкрито методологічні, психолого-педагогічні та технологічні засади формування критичного мислення громадян в умовах російсько-української війни.
Монографію призначено для наукових, науково-педагогічних та педагогічних працівників, здобувачів освіти, аспірантів, докторантів, а також усіх, хто цікавиться проблемами сучасних війн.

Бадер А. В., Вовк С. О. Політико-економічні, соціальні та психологічні наслідки війни: постановка проблеми. Літопис Волині. Всеукраїнський науковий часопис. Чис. 30. 2024. С. 159–164.
У статті зазначено, що сучасна війна четвертого покоління суттєво відрізняється від бінарної, тринітарної й тотальної війн. Підкреслено, що й наслідки вказаного виду збройного насилля не є настільки очевидними, як у війнах попередньої формації. Наголошено, що без установлення та деталізації цих наслідків неможливо організувати ефективну оборону, у тому числі від психологічного впливу супротивника, що сьогодні є актуальним завданням для нашої держави. Зауважено, що, деталізуючи політико-економічний, соціальний та психологічний уплив сучасної війни, обов’язково слід ураховувати закономірності функціонування світ-системи загалом. Констатовано, що основними глобальними наслідками тридцятирічних світових війн за гегемонію є встановлення нового лідера та перебудова під його інтереси міжнародної системи. Указано, що остання з подібних війн (1914–1945 рр.) призвела до того, що економічне зростання провідних країн перестало залежати від наявності колоній, тобто від прямого доступу до ресурсної бази. У роботі акцентовано увагу на тому, що основним завданням воєн сучасності стає повне підпорядкування агресору політичної системи опонента, а не захоплення національних багатств, ресурсів чи територій. Зроблено висновок, що наслідком подібного протистояння є колосальна, а інколи повна руйнація промисловості й інфраструктури та численні навмисні жертви серед цивільного населення. Наголошено, що виключення зі світового політичного процесу війни як механізму прямого протистояння між країнами центру та напівпериферії поступово сформувало стійке переконання, ілюзію, що війна – це явище екстраординарне, не характере для цивілізованих країн. На основі поданого матеріалу констатовано, що основний об’єкт війни сьогодні є свідомість супротивника, а тіло стає тільки засобом. Зазначено, що у більшості випадків знищується стільки людей, скільки потрібно, щоб ті, які залишилися в живих, засвоїли так званий «урок». Відповідно зауважено, що психологічний чинник та інформаційний уплив стали основою сучасної війни. 

Бадер А. В., Вовк С. О. Прийоми та засоби інформаційної війни. Переосмислення проблеми. Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог. студії. 2024. Вип. 54. С. 145-153.
У статті зазначається, що прогрес в технологіях комунікації, розповсюдження доступу до мережі Інтернет, поява та шалена популярність соціальних мереж кінця ХХ ‒ початку ХХІ ст. забезпечили суттєве вдосконалення прийомів та засобів інформаційної війни. Констатується, що в науковому середовищі з’явились дослідники, які припускають становлення інформаційного суспільства та відмову від збройного протистояння. Підкреслюється, що конфлікти, за такою логікою, повинні були перейти з фізичного виміру в інформаційну сферу. Визнається, що певні актори, які напрацювали технології ведення інформаційних війн дійсно отримали можливість маніпуляції громадською думкою та, навіть, упливу на формування ментальних уявлень у населення. Однак підкреслюється, що початок ХХІ ст. нівелював зазначені припущення, продемонструвавши протилежну тенденцію. Звертається увага на численні війни й воєнні конфлікти, нехтування міжнародним правом та очевидну дисфункціональність ООН.У роботі зазначено, що прийоми та засоби впливу на масову аудиторію на початку ХХІ ст. суттєво вдосконалюються та починають широко застосовуватись з метою отримання контролю над політичною системою супротивника. Наводиться думка провідних експертів, що основним прийомом «інформаційної війни» є руйнування у супротивника процесу прийняття рішення, засобами впливу на його здатність одержувати, обробляти, передавати та використовувати інформацію. Додається, що сучасні технології надали можливість маніпуляції глибокими компонентами суспільної свідомості засобами впливу на психологічні механізми сприйняття інформації. Зроблено висновок, що названі можливості в поєднання із згасанням гегемонії США, загальною кризою світ-системи та домінуванням цифрової економіки призвели до зміни балансу між війною та інформаційною війною. Наголошується на необхідності визнати зверхність саме інформаційної війни, своєю чергою, бойові дії стали виступати лише одним із засобів її реалізації.

Бадер А. В., Вовк С. О. Інформаційна агресія: стратегії та техніки маніпулювання. Літопис Волині. Всеукраїнський науковий часопис. Чис. 31. 2024, С. 110-115.
У роботі зазначено, що на сьогоднішній день ми є свідками зміни глобальних економічних та політичних циклів. Констатовано, що вказані процеси зав’язані на протиборстві за домінування в цифровій економіці. Підкреслено, що сьогодні економічна першість певної держави відв’язана від наявності матеріальних ресурсів, а залежить від можливостей у виробництві інформаційного продукту. Наведено приклад того, що невід’ємним, а можливо й провідним, компонентом життя людства стало споживання цифрових товарів та послуг. Звернено увагу на те, що «побічним продуктом» указаного стало розширення можливостей впливу інформаційної агресії на різні категорії громадян та суспільство загалом. Зазначено, що на основі нових комунікативних можливостей експерти розробили низку технік інформаційної агресії, серед яких слід назвати: упровадження чуток, провокацію, дезінформацію, психологічний тиск, диверсифікацію громадської думки, створення мозаїчного контенту та рефлексивне управляння. У статті виявлено, що сучасні технології надали можливість впливу на більш глибинні компоненти суспільної свідомості. Зазначено, що деталізує вказану проблему Г. Почепцов, визначаючи дії, спрямовані на зміну менталітету нації не інформаційною, а смисловою війною. Наведено позицію цього дослідника, що звичайна війна поширюється на простір фізичний, інформаційна – на інформаційний, а смислова війна займає віртуальний простір, впливаючи на пізнавальну сферу людини. Констатовано, що типом інформаційної війни є кібервійна, або інформаційно-технічна війна. Наголошено, що смислова війна є набагато довготривалішою і спрямована не на створення фактів, а на зміну їх інтерпретацій, щоб підштовхнути опонента до ухвалення потрібного атакувальній стороні рішення. Зроблено висновок, що сьогодні стратегія інформаційної агресії спрямовується не на маніпулювання фактами, а на психологічні механізми сприйняття інформації. Поставлено завдання – у подальшому дослідити техніки поширення маніпулятивних повідомлень за допомогою різних видів джерел інформації.

Бадер А. В. Керовані чутки як засіб інформаційної агресії: постановка проблеми. Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог. студії. 2024. Випуск 56, С. 178-186.
У статті зазначається, що міжнародна економіко-політична система, що була встановлена після Другої світової війни, суттєво змінила логіку функціонування її основного суб’єкта – держави. Констатовано, що, по-перше, економічний розвиток певної країни перестав залежати від наявності колоній, тобто від прямого контролю ресурсної бази. По-друге, перерозподіл капіталу почав реалізовуватись за допомогою економічних, а не силових засобів. По-третє, провідним завданням війни стало повне підпорядкування агресору політичної системи опонента, а не захоплення національних ресурсів чи, навіть, територій. Підкреслено, що основним об’єктом війни поступово стає колективна свідомість супротивника, а його тіло – лише засобом. Наголошено на тому, що у ХХІ ст. описані процеси в поєднанні з домінуванням цифрової економіки призвели до остаточної зміни балансу між фізичною та інформаційною війною. Висловлено впевненість, що на сьогоднішній день можна констатувати зверхність саме інформаційної війни, а бойові дії, відповідно, зараз виступають лише одним із засобів її реалізації. Наголошено на тому, що за вказаних умов перед академічною спільнотою постає завдання пошуку механізму протидії інформаційній агресії та на тому, що в цьому контексті звертає на себе увагу проблема аналізу використання чуток як засобу доставки маніпулятивних повідомлень.У статті зазначено, що одним із ключових інструментів інформаційної агресії виступають керовані чутки. Виокремлено три основні види чуток, кожен із яких має специфічні наслідки впливу на індивідів. Серед них названо: «чутки-бажання», «чутки-страхіття» та «агресивні чутки». Встановлено, що процес реалізації інформаційної агресії обов’язково засновується на цих особливостях, окрім того експлуатується низка психологічних технік, що спонукають осіб сприймати чутки та поширювати їх. Зазначено, що технологія використання цього засобу базується на процесах трансформації чуток під час їх циркуляції, що включає операцію вирівнювання, вип’ячування та уподібнення. Наголошено, що з огляду на повномасштабне вторгнення російської федерації, яке реалізується із застосуванням подібних інформаційних технологій, існує практична необхідність дослідити механізми протидії керованим чуткам як засобу боротьби з інформаційною агресією.

Бадер А. В. Механізми протидії керованим чуткам як засіб боротьби з інформаційною агресією. Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог. студії. 2024. Випуск 57, С.50-57.
У статті зазначається, що в сучасну епоху, для якої характерні перехід до постіндустріального суспільства, значний прорив у розвитку засобів комунікації, домінування цифрової економіки, інформаційна війна стала основним засобом силового протистояння між суб’єктами світової економіко-політичної системи. Вказується, що воєнні конфлікти та війни сучасної доби, зокрема і прихована агресія проти України 2014 р., і повномасштабне вторгнення 2022 р. засвідчили, що у межах підготовки та проведення їх використовується запуск та оперативна підтримка керованих чуток. Підкреслено, що ці технології спрямовуються на деморалізацію армії та силовиків, що вони стимулюють панічні настрої серед громадян та, навіть, здатні налаштувати населення проти урядових структур й власної державності загалом. Констатовано, що сьогодні реалізація дієвої відсічі інформаційній агресії та збереження суверенітету загалом потребує виявлення механізмів протидії керованим чуткам.У статті зазначено, що головними чинниками, які сприяють виникненню чуток, є нестача актуальної інформації та відповідний цьому емоційний стан. Указано, що найефективнішим засобом боротьби з керованими чутками є профілактика. Підкреслено, що такі заходи повинні бути засновані на оперативному інформуванні суспільства та підтримці позитивного емоційного клімату серед громадян. Звернута увага на те, що реалізація активної протидії є значно складнішою та неоднозначною діяльністю. Констатовано, що у академічному середовищі було розроблено низку методів, спрямованих на припинення поширення чуток. Проте, наголошено на тому, що їх ефективно застосувати можна лише після детального аналізу реальної оперативної ситуації. Підсумовано, що впровадження контрзаходів дієве лише на перших етапах поширення чуток, а намагання їх спростувати неминуче призводить до збільшення числа громадян, які ознайомлені зі змістом маніпулятивного повідомлення. Поставлено завдання в подальшому дослідити можливості формування високого рівня критичного мислення в більшості громадян, як засобу профілактики інформаційної агресії, заснованої на поширенні керованих чуток.

Бадер С.О., Починкова М. М. Критерії й рівні сформованості критичного мислення особистості. Актуальні питання гуманітарних наук. 2024. Вип. 74. Т. 1. С. 312-319.
Трансформаційні процеси, що відбуваються у сучасному суспільстві вимагають від особистості розвинутих умінь щодо роботи із значним потоком інформації, здатності аналізувати, узагальнювати інформацію, критично її осмислювати. Ситуація загострилась в умовах повномасштабного вторгнення країни-агресора на територію суверенної України, коли реальна військова загроза поєднується з ментальною війною, неочевидноюпропагандою та фейками з боку рф. Саме тому, формування критичного мислення громадян в сучасних умовах є своєрідною візією українського суспільства в умовах сьогодення. Стаття присвячена науковому обґрунтуванню й характеристиці критеріїв, показників і рівнів сформованості критичного мислення особистості, що надалі відкриє можливість для вдалого моделювання системи розвитку критичного мислення громадян.Автори аналізують сутність категорії «критерій», характеризуючи представлену дефініцію як мірило, сукупність показників, за допомогою яких можна здійснити вимірювання того чи того явища, феномену та перевірити ефективність і результативність його сформованості або розвиненості.Визначено й схарактеризовано такі критерії розвиненості критичного мислення особистості: мотиваційний (позитивне ставлення до критичного мислення, цілеспрямованість у досягненні мети; позитивний емоційний стан особистості під час роботи з інформацією; ціннісне ставлення до власної думки, а також до думки, позиції іншої людини); когнітивний (наявність знань про поняття критичного мислення, його структуру, можливості, призначення, власний стиль мислення; наявність знань про раціональні й ефективні методи навчання та самонавчання, самоконтролю та самокорекції діяльності й мислення); комунікативний (усвідомлення ролі мови і мовлення в процесі мислення і спілкування з іншими суб’єктами; висловлення власних думок, з опорою на аргументи та докази в усній і писемній форму, зокрема з використанням смислових та графічних організаторів; уміння вести бесіду з дотриманням правил спілкування), діяльнісний (застосування знань щодо критичного мислення для вирішення проблем; використання знань про критичне мислення, його зміст і правила під час повсякденної, освітньої, професійної діяльності тощо; застосування операційних умінь з контролю розумової діяльності); рефлексивний (здатність приймати виважені рішення, здатність до оцінки власних думок і процесу розмірковування та до думок інших; уміння висувати та створювати власні ідеї на підставі аналізу отриманої інформації).

Бадер С. О., Починкова М.М. Критичне мислення: перепони на шляху розмірковування. Актуальні питання гуманітарних наук. 2024. №79 С. 247-254
Сучасне українське суспільство проживає один з найскладніших періодів свого існування, що обумовлено повномасштабним вторгненням на територію української незалежної держави країни-агресора ‒ російської федерації. Ситуація погіршується активним веденням ментальної війни на теренах соціальних мереж та ЗМІ, що наразі відбувається через інформаційно-психологічну спеціальну операцію (ІПСО) росії. Саме тому, актуальності набуває пошук ефективного засобу протидії ментальній війні, який би став своєрідним гарантом психологічної безпеки громадян.Таким засобом стає сформоване критичне мислення як такий тип мислення, що дозволяє громадянину критично ставитись до інформації з різних джерел, виокремлювати правдиві факти від фейків, аналізувати, узагальнювати інформацію, робити аргументовані висновки, ефективно прогнозувати й моделювати майбутнє.Метою статті є визначення й характеристика певних перешкод, що заважають особистості мислити критично. До таких автори віднесли три групи перепон: вікові й фізіологічні, власне психологічні, педагогічні. До першої групи відносяться такі перепони на шляху ефективного критичного розмірковування: фізіологічне дозрівання мозку і його здатність до прийняття складних рішень; фізіологічний та емоційний стан особистості (голод, страх, гнів тощо). До психологічних чинників віднесено: ригідність, когнітивну економію й психологічну реактивність.Серед групи педагогічних перепон виокремлено три підгрупи: відсутність практики використання стратегії і процедури критичного мислення, а також низький рівень володіння методами критичного мислення (використання двозначності, невизначеності, алогічність (висновки, отримані з порушенням законів логіки), неправильне обернення, невміння підійти до вирішення логічних задач, знання того, чого неможна дізнатись (хибний доказ, коли наводяться числові значення величин, які не можна визначити), хибні докази, хибні причини та ін.); неувага до деталей, неправильне розуміння проблеми; конформізм, пропаганда, цензура, бюрократичний жаргон.

Бадер С. О., Починкова М. М. Критичне мислення та критичне ігнорування як засіб інформаційно-психологічної безпеки громадян в умовах воєнного стану. Актуальні питання гуманітарних наук. 2024. Вип. 77. Т. 1. С.239-245.
Воєнний стан в Україні, спровокований повномасштабним вторгненням країни-агресора, вимагає пошуку шляхів та засобів забезпечення психологічної та інформаційно-психологічної безпеки громадян, оскільки фактично кожен проживає сьогодні в умовах тотального стресу. Ситуація ускладнюється через соціально-економічні проблеми в країні, дефіцит електроенергії, коли громадяни більше половини дня знаходяться без світла. На тлі означених подій рф проводить суттєву інформаційну війну в соціальних мережах та месенджерах, реалізовуючи потужні ІПСО (інформаційно-психологічні операції), що чинить колосальний негативний уплив на психологічний стан населення.Інформаційно-психологічна безпека особистості у межах розвідки визначається як захищеність психіки від шкідливих інформаційних впливів, які здатні змінювати психологічні характеристики та поведінку особистості в нетипових умовах існування.Автори подають тлумачення сутності категорії «інформаційний стрес» ‒ стан перевантаження і напруги, викликаний надмірною кількістю інформації, яка отримується щоденно. До провідних чинників інформаційного стресу в умовах війни зараховано: постійний потік новин з різних джерел; безперервне користування соціальними мережами; неперевірена інформація тощо.Визначено, що дієвими засобами протидії психологічним маніпуляціям в медіа-просторі є сформоване критичне мислення та критичне ігнорування.Встановлено, що критичне мислення ‒ це тип мислення, що дозволяє особистості критично ставитись до інформації з різних джерел, виокремлювати правдиві факти від фейків, аналізувати, узагальнювати інформацію, робити аргументовані висновки, ефективно прогнозувати й моделювати майбутнє. Критичне ігнорування в медіапросторі визначається авторами як здатність особистості навмисно обмежувати час перебування в інтернеті, а також потік інформації, зокрема, з неперевірених джерел задля збереження власного психологічного комфорту. До шляхів реалізації критичного ігнорування автори відносять такі: фільтрація джерел інформації, управління часом для споживання інформації, забезпечення емоційної безпеки, турбота про збереження психологічного здоров’я.

Бадер С. О., Починкова М. М. Критичне мислення як засіб протидії інформаційно-психологічним операціям у соціальних мережах. Інноваційна педагогіка. 2024. Вип. 72. С. 97–103.
Тотальна інформатизація та диджиталізація на сучасному етапі розвитку суспільства внесла значні корективи в процес інтеракції між людьми по всьому світу. Завдяки соціальним мережам люди можуть комунікувати в режимі реального часу, оперативно знайомитись з новинами, обговорювати їх, ділитися враженнями, просувати власні думки тощо. З іншого боку, соціальні мережі стали потужним засобом маніпуляції громадською свідомістю, що особливо небезпечно в умовах війни, яку наразі здійснює рф проти України як на полі бою, так і в інформаційномупросторі.У дослідженні проаналізовано сутність категорії інформаційно-психологічна операція (ІПСО), визначено її цілі, вектори та особливості з точку зору маніпулятивних дій росії. Схарактеризовано сутність поняття «соціальні мережі», подано рейтинг таких соціальних мереж як Fecebook, Youtube,Instagram, TikTok за кількістю користувачів в Україні за останні роки.На підставі аналізу інформації, що представлена в соціальних мережах, визначено шляхи реалізації ІПСО у найбільш популярних соціальних мережах України, зокрема Youtube, Instagram, Facebook, TikTok за засоби протидії ним. Окреслено найбільш розповсюджені шляхи впливу ІПСО у соціальних мережах на громадську думку українців, серед них: фейкові новини та дезінформація; селективна правда; підробні акаунти та особистості; боти та тролі; колаборація з інфлюенсерами; пропаганда з використанням мемів; маніпуляція трендами; вірусний маркетинг; злом та витік інформації тощо.Доведено, що критичне мислення є ефективним засобом протидії російській ІПСО у соціальних мережах і розуміється як певний тип світогляду особистості, як психолого-педагогічна характеристика якостей критично мислячої особистості, як педагогічна категорія та / або технологія тощо.У межах нашої розвідки воно тлумачиться як такий тип мислення, що дозволяє особистості критично ставитись до інформації з різних джерел, виокремлювати правдиві факти від фейків, аналізувати, узагальнювати інформацію, робити аргументовані висновки, ефективно прогнозувати й моделювати майбутнє, що в сучасних умовах є своєрідним гарантом безпеки людини.Визначено можливості застосування критичного мислення у протидії російським ІПСО у соціальних мережах, зокрема через: всебічний аналіз контенту, здатність оцінювати зміст контенту на предмет логічності, точності у викладені думок, наявності граматичних та синтаксичних помилок тощо; здатність виокремлення раціональної та емоціональної складових контенту соціальних мереж; ідентифікація візуальних маніпуляцій тощо.

Бадер С. О., Починкова М. М., Курило В. С. Критичне мислення як засіб протидії впливу інфодемії в умовах російсько-української війни. Актуальні питання гуманітарних наук. 2024. Вип. 76. Т. 1. С. 208-214.
Стаття присвячена проблемі інфодемії, яка набула широкомасштабності в умовах російсько-української війни та стала реальною загрозою щодо маніпуляцій колективною свідомістю громадян не лише на рівні української держави, а й на світовому рівні. У межах розвідки інфодемія визначається як стрімке розповсюдження інформації (як правдивої, так і фейкової, викривленої) з різних джерел, що в умовах російсько-української війни стає своєрідним різновидом ментальної війни росії проти України. Авторами узагальнено наративи росії проти України, які почали запускатися в інформаційний простір ще до подій 2014 р, а також ті, що активно просуваються після лютого 2022 р. Визначено провідні маніпулятивні техніки, що використовуються в ЗМІ, соціальних мережах, зокрема: техніка емоційного повідомлення, техніка віддзеркалення, техніка сумніву або «альтернативних фактів».У статті критичне мислення розглядається як потужний засіб протидії інфодемії на сучасному етапі становлення суспільства. Феномен «критичне мислення» тлумачиться як тип мислення, що дозволяє особистості критично ставитись до інформації з різних джерел, виокремлювати правдиві факти від фейків, аналізувати, узагальнювати інформацію, робити аргументовані висновки, ефективно прогнозувати й моделювати майбутнє, що в сучасних умовах є своєрідним гарантом безпеки громадянина. Узагальнено та подано провідні характеристики критично мислячої особистості (розуміння й усвідомлення наявності альтернатив щодо будь-якої тези; наполегливість та дисциплінованість при аналізі інформації; здатність формулювати власні судження й аргументувати їх; уважність, зосередженість та спостережливість у процесі пошуку та обробки інформації;точність під час аналізу отриманих даних; здатність до визнання власних помилок та відповідної корекції стратегії подальших дій; гнучкість; здатність до саморозвитку та самовдосконалення).Обґрунтовано можливості критичного мислення як засобу протидії інфодемії, а саме: можливість вдалого аналізу будь-якої інформації, у тому числі, фактчекінг, здатність до розуміння контексту, у якому подається інформація, здатність застосовувати здоровий скептицизм та об’єктивізм, можливість розпізнавати психологічні маніпуляції, бути медіа компетентним тощо. Доведено, що сформоване критичне мислення сприяє кращому розумінню реальності, зменшує негативний вплив маніпуляцій і допомагає приймати обґрунтовані рішення, що виступає гарантією психологічної безпеки особистості

Бадер С. О., Починкова М.М., Курило В.С. Неформальна освіта як засіб формування критичного мислення громадян в умовах російсько-української війни. Актуальні питання гуманітарних наук. 2024. Вип. 78. Т. 1. С. 250-257.
Повномасштабне вторгнення рф на територію незалежної України спровокувало значні руйнування, появу величезної кількості людських жертв, тотальний соціально-економічний спад та політичні проблеми на макрорівні. Значна частина громадян України проживає в ситуації невизначеності та перманентного стресу, а інформаційна війна, що почалась задовго до воєнної інтервенції, підсилює негативні настрої, паніку та страх серед населення. Постає нагальна необхідність у пошуку універсального засобу протидії ментальній війні рф проти України, який би забезпечив інформаційну безпеку в суспільстві, дозволив громадянам чітко вирізняти правдиву інформацію від фейкової.Сформоване критичне мислення громадян стає своєрідною психологічною зброєю проти ІПСО (інформаційно-психологічна спеціальна операція), натомість сьогодні відсутній механізм залучення всіх громадян до розвитку і формування у них критичного мислення. Автори наголошують на тому, що саме неформальна освіта володіє значним потенціалом та можливостями у формуванні критичного мислення більшості громадян. Неформальна освіта визначається як освіта, яка здійснюється поза межами закладів освіти, не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та / або присудженням часткових освітніх кваліфікацій, спрямована на самоосвіту та реалізацію принципу «навчання впродовж життя».Визначено й охарактеризовано дистанційні курси в системі неформальної освіти, які сприяють формуванню критичного мислення, зокрема на платформах: EdEra, Prometheus, Піфагор, Coursera тощо. Серед найбільш доступних та адаптованих для всіх повнолітніх громадян визначено такі курси як: «Подумай двічі: платформа критичного мислення», «Критичне мислення в українському контексті», «Критичне мислення для освітян».У статті аналізуються можливості неформальної освіти щодо розвитку критичного мислення громадян, зокрема: доступність, інтерактивність методів навчання, розмаїття джерел інформації, гнучкість та адаптивність, розширення кола соціальної взаємодії, практичний підхід у навчанні; міждисциплінарність тощо. Автори наголошують на необхідності державної підтримки неформально освіти для формування критичного мислення всіх категорій населення України

Бадер С. О. Починкова М. М. Психолого-педагогічні та нейрофізіологічні засади критичного мислення особистості на різних вікових етапах. Інноваційна педагогіка. 2024. Вип. 73. С. 127‒134.
Загострення військової агресії, яку чинить рф на території незалежної та суверенної України на фоні масованої інформаційної атаки та спеціально продуманої інформаційно-психологічної операції, зумовлює необхідність формування критичного мислення у українських громадян, що стане запорукою ефективної протидії російським наративам з одного боку, з іншого ‒ своєрідним плацдармом психологічної безпеки. Визначено сутність критичного мислення, що потлумачено як тип мислення особистості, що на основі поєднання логічних, рефлексивних та творчих навичок у процесісамостійного пізнання дійсності дозволяє робити аргументовані оцінки й висновки, приймати обґрунтовані рішення, продукувати нові ідеї в умовах інформаційної невизначеності й суперечливості.Розглянуто процес формування критичного мислення крізь призму психологічної структури особистості (за Г. Костюком) з урахуванням таких підсистем: підсистема спрямованості, підсистема освіченості, свідомість і самосвідомість, розумові якості, темперамент, характер. Визначено й схарактеризовано психологопедагогічні й нейрофізіологічні засади становлення критичного мислення людини на різних вікових етапах: дошкільне дитинство (становлення психологічних процесів, формування нейронних зав’язків, соціалізація), молодший шкільний вік (подальший розвиток та удосконалення психологічних процесів, пластичність мозку, адаптаційні можливості), підлітковий вік (стрімкий розвиток префронтальної кори головного мозку, мієлінізація, активне занурення у процесі педагогічної взаємодії), рання юність, зріла юність (зміни в когнітивних здібностях, активний розвиток метакогнітивних навичок), дорослість (нейропластичність, метакогніція, життєвий досвід, професійне становлення), старість (нейропластичність, зміни в когнітивних здібностях, інтелектуальна стимуляція).Встановлено, що критичність мислення формується у процесі спеціально організованої педагогічної взаємодії, а сенситивним віковим періодом для формування критичного мислення є період зрілої юності та початок ранньої дорослості до 25 років. 

Вовк С. О., Бадер А. В. Багатофакторний вплив війни на українське суспільство та громадян України: системний аналіз політичних, соціальних, психологічних і економічних складових. Політикус. 2024. Вип. 4. С. 30–37.
Російсько-українська війна, що розпочалася в 2014 р. з анексії Криму та переросла у повномасштабне вторгнення в 2022 р., стала одним із найбільших викликів для України за останні десятиліття. Військові дії вплинули на всі сфери життя українського суспільства, змінивши політичні, соціальні, економічні та психологічні умови буття. У статті проаналізовано комплексний вплив війни на національну ідентичність, соціальні зв’язки, економічні процеси та психологічний стан громадян.Політична мобілізація, викликана війною, сприяла зміцненню державних інституцій, підвищенню національної свідомості та інтеграційним процесам з європейськими структурами. Попри численні виклики, політична система України демонструє адаптаційні механізми, спрямовані на зміцнення обороноздатності та мобілізацію ресурсів. Разом з тим, війна зумовила значні соціальні зміни, включаючи зростання волонтерського руху та консолідацію громадянського суспільства, але й загострила соціальну нерівність і проблему внутрішньо переміщених осіб.Економічні наслідки війни включають руйнування інфраструктури, втрату виробничих потужностей та скорочення доходів населення. Проте, зменшення залежності від Росії та міжнародна фінансова допомога створюють нові можливості для економічного відновлення, зокрема розвиток оборонної промисловості. Психологічний вплив війни проявляється у значному поширенні посттравматичних стресових розладів серед військових та цивільних, що вимагає розробки комплексних програм реабілітації та підтримки.Стаття акцентує на важливості вивчення взаємодії політичних, соціальних, економічних і психологічних факторів, що створюють нову суспільну реальність в Україні. Висновки підкреслюють необхідність розробки багатогалузевих стратегій для відновлення та стійкості українського суспільства в умовах глобальних викликів.

Вовк С. О., Бадер А. В. Зміна суспільних відносин в умовах російсько-української війни. Регіональні студії. 2024. Вип. 38. С. 69-74.
Стаття присвячена аналізу соціальних змін, спричинених російсько-українською війною, з акцентом на міжособистісні та міжгрупові стосунки. Війна, яка триває з 2014 р. має глибокий вплив на українське суспільство, включаючи соціальну роз’єднаність, масову міграцію, політичну поляризацію та зниження рівня довіри до інституцій. Збройний конфлікт переформатував суспільні зв’язки як всередині країни, так і на міжнародному рівні, спричинивши соціальні, економічні та психологічні наслідки для цивільного населення та військових.Однією з ключових проблем є масова міграція, що змінила демографічний ландшафт країни. Станом на 2023 р. понад 8 млню українців стали внутрішньо переміщеними особами, а близько 5 мільйонів виїхали за кордон. Інтеграція біженців у Європі передбачає три ключові аспекти: вивчення мови, забезпечення житлом та працевлаштування, що сприяють формуванню нових соціальних зв’язків. Однак, інтеграція ВПО в Україні є значно обмеженою та фрагментарною, що потребує розробки систематичних програм підтримки. Інформаційна війна поглибила поляризацію суспільства, коли ЗМІ обох сторін просувають протилежні наративи щодо конфлікту. Це викликало різні підходи до його вирішення, що призвело до розбіжностей як у суспільній думці, так і на рівні родин. Одні громадяни підтримують жорстку військову відповідь, інші – дипломатичні переговори. Такі протилежні позиції ще більше посилюють соціальну роз'єднаність.Війна також мала значний вплив на психологічний стан населення, спричиняючи посттравматичний стресовий розлад як серед військових, так і цивільних. Ці люди часто ізолюються, що негативно позначається на їхніх сімейних та соціальних стосунках. Збільшення рівня агресії та випадків домашнього насильства також є наслідком тривалого конфлікту. Водночас війна сприяла консолідації українського суспільства навколо національної ідеї та розвитку волонтерського руху. Патріотизм досяг екордного рівня, що підкріплюється символами національної єдності, зокрема українською мовою.Стаття пропонує розробку стратегій для зміцнення соціальної структури України, включаючи психологічну реабілітацію, інтеграцію ВПО та боротьбу з дезінформацією. Для цього необхідно залучити зусилля держави, громадянського суспільства та міжнародних партнерів. Окрім цього, стаття підкреслює важливість розробки довгострокових програм для відновлення соціальних зв’язків, зруйнованих внаслідок війни. Особливо це стосується реінтеграції тимчасово окупованих територій, мешканці яких тривалий час перебували під впливом російської пропаганди. Відновлення нормального життя в таких регіонах вимагатиме не лише фізичного відновлення інфраструктури, а й відновлення довіри між жителями, підтримки соціальної згуртованості, налагодження діалогу між переселенцями та місцевим населенням.Ключовою частиною успішної реінтеграції є також економічне відродження постраждалих регіонів, що вимагає залучення міжнародної допомоги та інвестицій. Для цього потрібно запровадити програми економічного відшкодування збитків, спричинених війною, відновлення підприємств та створення нових робочих місць. Притягнення Росії до відповідальності за завдані збитки та забезпечення прав власності постраждалих громадян є важливими завданнями для майбутнього відновлення та стабільності України.

Вовк С. О. Інформаційна гігієна: поведінкові моделі громадян України під час війни. Актуальні проблеми філософії та соціології. 2024. № 60. С. 189-193
У статті розкривається актуальне питання інформаційної гігієни в контексті поведінки моделей громадян України під час повномасштабної війни. Акцент зроблено на ролі інформаційної гігієни як ефективного механізму захисту індивідів і суспільства від негативних впливів дезінформації, маніпуляцій та інформаційного перевантаження. Особливу увагу приділено аналізу адаптивних стратегій, які застосовують громадяни для збереження психічної рівноваги та стійкості до інформаційної агресії.Встановлено, що сучасні гібридні конфлікти, зокрема російсько-українська війна, сприяють розвитку навичок критичного мислення, перевірки джерел інформації, розпізнавання фейків та підтримки збалансованої інформаційної дієти. У статті представлено основні компоненти інформаційної гігієни, зокрема здатність індивіда споживати, оцінювати та реагувати на інформацію без ризику піддаватися російським наративам пропаганди чи маніпуляцій. Також досліджено роль самоосвіти з використанням сучасних інструментів фактчекінгу та формування відповідногоставлення до поширення інформації в цифровому просторі.Інноваційність дослідження полягає у вивченні новітніх стратегій поведінки українців, які включають перевірку інформації через кілька джерел, використання сучасних фактчекінгових технологій, обмеження інформаційного шуму та свідомості формування збалансованої інформаційної дієти. Зазначено, що ці практики сприяють підвищенню рівня медіакомпетентності громадян та зміцненню стійкості суспільства.Науковий аналіз базується на емпіричних даних, включаючи статистику довіри українців до джерел інформації, таких як соціальні мережі, телебачення та друковані ЗМІ. Продемонстровано, що у 2024 р. довіри до всіх джерел інформації зменшився, натомість збільшилася кількість громадян, які критично оцінюють новини та активно використовують незалежні платформи для перевірки фактів. Вино, що перевірка отриманих повідомлень через два або більше офіційних джерел стала розширеною практикою серед громадян.У статті обґрунтовано важливість комплексного міждисциплінарного підходу до вивчення інформаційної гігієни, яка включає соціальні, психологічні,політологічні та технологічні аспекти. Наголошено про необхідність впровадження освітніх програм із медіаграмотності та розвитку критичного мислення як частини національної стратегії забезпечення інформаційної безпеки. Зазначено, що підтримка етичного аспекту споживання та поширення інформації посилення зміцнення довіри та соціального капіталу у суспільстві.У висновках підкреслено, що громадяни України під час російсько-української війни все більше усвідомлюють важливість інформаційної гігієни та застосовують різні поведінкові моделі для захисту від інформаційного впливу. Вибір надійних джерел, критичне оцінювання контенту, перевірка фактів та обмеження контакту з інформаційним шумом стали все більш Актуальні проблеми філософії та соціології 193 розповсюджуваними практиками серед громадян.Подальші дослідження мають зосередитися на аналізі того, як національні традиції, мова, історичний досвід і культурні особливості впливають на сприйняття інформації, формування критичного мислення та адаптивних стратегій.

Вовк С. О. Практики протидії інформаційної агресії росії. Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог. студії. 2024. №57 С. 68-74
Стаття присвячена аналізу практики протидії інформаційної агресії росії, яка є ключовим елементом сучасної російсько-української війни. У роботі підкреслюється, що інформаційна агресія Росії спрямована на маніпулювання громадською думкою, підрив довіри до державних інституцій, створення соціальної напруги та загальну дестабілізацію українського суспільства. Автор досліджує сучасні стратегії протидії дезінформації, серед яких особлива увага приділяється розвитку медіаграмотності, формуванню інформаційної культури громадян та зміцненню інституційної сприятливості незалежних медіа.У статті обґрунтовано необхідність комплексного підходу до подолання інформаційних загроз. Визначено, що ключовими елементами інформаційної безпеки є критичне мислення, медіаграмотність, розвиток незалежних засобів масової інформації, запобігання кібератакам та вдосконалення законодавства у сфері інформаційної безпеки. Акцентується увага на ролях незалежних ЗМІ, які в умовах війни виступають як інструмент правдивого інформування громадськості та міжнародної спільноти. Розглянуто інноваційні технології, такі як штучний інтелект, які можуть бути використані для ідентифікації дезінформації та фейкових новин.Автор аналізує проблеми, з якими стикаються українські медіа, зокрема, фінансові труднощі, дезінформаційний тиск з боку Росії та стійкості забезпечення об’єктивності в умовах воєнного часу. Визначено важливість міжнародної підтримки українських ЗМІ через грантові програми, краудфандинг та інші механізми. Особливо увага приділена залученню громадян до протидії інформаційній агресії через освітні програми з медіаграмотності, які сприяють зміцненню їхньої здатності розпізнавати дезінформацію.У висновках підкреслено, що формування стійкості українського суспільства до інформаційних загроз вимагає спільних зусиль державних інституцій, громадянського суспільства, незалежних медіа та міжнародних партнерів. Впровадження системних стратегій інформаційної безпеки є ключовим фактором захисту демократичних цінностей, національної безпеки та стабільності в Україні.

Вовк С. О., Бадер А. В. Деконструкція іміджу російської федерації: механізми пропаганди та маніпуляцій. Наукові праці МАУП. Політичні науки та публічне управління. 2024. Вип. 4 (76) С. 21-28
Стаття присвячена дослідженню процесу деконструкції іміджу Російської Федерації в контексті сучасних міжнародних відносин, зокрема в умовах російсько-української війни. Імідж держави є кількістю елементів її політичного позиціонування, що впливає на сприйняття країни на міжнародній арені, легітимізації її політики та формування суспільної думки. У статті аналізуються основні складові іміджу Росії, включаючи ідеологічний, мовний і візуальний компоненти, які є ключовими інструментами її пропагандистської стратегії. На основі критичного дискурсивного аналізу розглядається, як російська пропаганда використовує історичні, культурні та релігійні наративи для формування ідеологічного обґрунтування агресивної політики. таким чином, висвітлюються такі аспекти, як концепція «русского мира», апеляція до «традиційних цінностей» та боротьба з «неонацизмом», які активно використовують для створення позитивного образу Росії серед внутрішньої аудиторії та виправдання її дій на міжнародному рівні. Особливо увага приділяється мовному компоненту, через який пропаганда формує явлення про конфлікт як про боротьбу добра зі злом. Аналізуються риторичні прийоми, такі як використання евфемізмів («спеціальна військова операція»), емоційно забарвленої лексики («націоналісти», «карателі») та маніпуляції фактами, які сприяють створенню дезінформаційного поля. Мовний дискурс не тільки формує національну ідентичність, але й служить інструментом політичного впливу на міжнародну громадськість. Візуальний компонент аналізується через семіотичний підхід, що дозволяє визначити символічні значення, закладені в пропагандистських матеріалах. У статті розглядається роль візуального контенту, включаючи пропагандистські відеороліки, мемі, інфографіку та інші візуальні елементи, які використані для створення іміджу «міротворця» або «захисника традиційних цінностей».Виявлено, що ці візуальні елементи апелюють до колективної пам’яті, патріотичних почуттів та національної гордості, легітимізуючи агресивні дії Росії. У статті обґрунтовано важливість застосування методів критичного дискурсивного аналізу, контент- аналізу та візуального семіотичного аналізу для деконструкції іміджу росії. Показано, що ці підходи не дозволяють розкрити приховані механізми маніпуляції та дезінформації, які використовують для створення позитивної форми держави. У підсумку пропонуємо стратегічні напрямки протидії інформаційній агресії Росії, зокрема через розробку контрнаративів, викриття маніпуляцій та розвінчання ідеологічних міфів. Доведено, що аналіз іміджу росіє потребує всебічного дослідження її ідеологічних, лінгвістичних та візуальних аспектів, які взаємодіють, формуючи й підтримуючи обґрунтування її агресивної зовнішньої стратегії. Інструменти деконструкції дають можливість виокремити основоположні наративи, їхню ідеологічну природу та сприяють формуванню ефективних заходів протидії. Окреслені заходи повинні включати розробку альтернативних інформаційних наративів, що виявляють реальні наміри російської політики, а також просування демократичних принципів і формування культури критичного мислення.

Вовк С. О., Бадер А. В. Реакція на війну: порівняльний аналіз інформаційних та освітніх стратегій України й росії. Актуальні проблеми філософії та соціології. 2024. №47. С. 105–110.
У статті розглядаються особливості інформаційних та освітніх стратегій України і росії для формування реакції громадян на війну. Базою для аналізу виступає вивчення офіційних документів, стратегій, а також на дослідження незалежних експертів та медіа-матеріали. Війна як соціально-політичний феномен має потужний вплив на всі аспекти життя суспільства, включаючи інформаційну та освітню сфери. У воєнних умовах держави використовують різноманітні ініціативи для мобілізації населення, формування патріотичних настроїв та розвитку критичного мислення. Інформаційна і освітня політика є ключовими інструментами державного впливу на суспільну свідомість. Збройне протистояння посилює потребу вуправлінні інформаційними потоками та формуванні відповідних освітніх практик. Теорія комунікацій, а також концепції критичного мислення, слугують теоретичною основою для побудови відповідних державних стратегій.Інформаційні та освітні стратегії України та Росії відображають кардинально різні підходи до управління інформаційним простором. Україна реалізує комплексний підхід до протидії дезінформації, включаючи державні ініціативи та співпрацю з громадським сектором і міжнародними партнерами, що сприяє зміцненню інформаційної стійкості. Зусилля спрямовані на розвиток критичного мислення та медіаграмотності населення через освітні курси, форуми та дискусії.Українські стратегії включають створення курсів з медіаграмотності, методи «кейс-стаді» та активне залучення громадянського суспільства для формування обізнаного та критично мислячого населення. На противагу цьому, російська стратегія зосереджена на жорсткому контролі інформаційного простору, поширенні пропаганди та обмеженні доступу до незалежних джерел інформації, що здійснюється через державні медіаз метою формування лояльного до влади населення та придушення опозиційних активностей. Російські підходи включають суворий нагляд за ЗМІ, інтернет-цензуру та правові заходи, спрямовані на стримування незалежних журналістів та альтернативних поглядів, що обмежує можливість громадян отримувати об’єктивну інформацію

Курило В. С., Караман О. Л. Безпека громадян в умовах збройного насилля та інформаційної агресії РФ проти України. Інноваційна педагогіка. 2024. Вип. 73. С. 243–249.
Статтю присвячено розкриттю сутності поняття безпеки громадян в умовах збройного насилля та інформаційної агресії РФ проти України. Встановлено, що безпека громадян – це складне інтегративне поняття, що включає в себе різні аспекти безпеки в контексті багатомірного існування окремого громадянина як людини (особи) та особистості (індивідуальності). Досліджено співвідношення різних «ролей» громадянина як людини і особистості, які мають свою специфіку: людина – це біосоціальна категорія, що визначає належність живої істоти до людського роду та людського суспільства; особистість – це психологічна категорія, соціально зумовлена динамічна єдність індивідуальних і психологічних якостей людини, що є основою і вектором її соціалізації (успішної / неуспішної) протягом життя під впливом соціальних мега-, макро-, мезо-, мікрочинників.З’ясовано, що безпека людини – це стан фізичної, майнової, соціальної (матеріальної) захищеності (гарантованості) від небезпек, інтегрований виразник реалізації її прав і свобод. Безпека особистості – стан задоволеності людини від можливості реалізації потреб різного рівня (від базових фізіологічних і безпеки до найвищих в самоактуалізації і самореалізації) на основі внутрішньої і зовнішньої гармонії та впевненості в майбутньому, що забезпечує успішний взаєморозвиток особистості й соціуму та прогрес суспільства.Безпека громадян як інтегроване поняття означає стан задоволеності людини від можливості реалізації потреб різного рівня, конституційних прав і свобод. Доведено, що в умовах збройного насилля та інформаційної агресії РФ проти України держава не змогла виконати свій конституційний обов’язок щодо забезпечення реалізації потреб різного рівня, прав і свобод громадян. Це стало поштовхом для запровадження в Україні європейських підходів щодо забезпечення безпеки громадян та створення умов для їх успішного розвитку і самореалізації як в умовах війни, так і повоєнного відновлення країни у прогресивній світовій спільноті.

Курило В. С., Караман О. Л. Безпека громадянського суспільства та його роль у забезпеченні національної безпеки в умовах війни РФ проти України. Соціальна педагогіка: теорія та практика. 2024. №3 С. 44-54.
У статті розкрито сутність феномену безпеки громадянського суспільства та ролі громадянського суспільства в забезпеченні національної безпеки України. Встановлено, що громадянське суспільство – це найбільш прогресивна частина суспільства в сукупності самостійних і незалежних від держави громадян, інститутів громадянського суспільства та суспільних відносин, яка, взаємодіючи з державою на партнерських засадах, забезпечує умови для успішної реалізації і самореалізації інтересів, потреб, потенціалів, прав, свобод громадян та інститутів громадянського суспільства на основі загальнолюдських і європейських цінностей.Поняття «безпека громадянського суспільства» визначено як здатність громадян та інститутів громадянського суспільства в партнерстві з державою підтримувати стан задоволеності від реалізації і самореалізації власних інтересів, потреб, потенціалів, прав, свобод на основі загальнолюдських і європейських цінностей в умовах мінливості, нестабільності, зовнішніх і внутрішніх загроз.З’ясовано, що в умовах війни РФ проти України відбулося зростання ролі громадянського суспільства в забезпеченні національної безпеки, цілісності, суверенітету й незалежності країни як держави. Громадянське суспільство стало не тільки лідером створення демократичної і правової держави, а й активним суб’єктом забезпечення національної безпеки країни, руху України до членства в ЄС і НАТО.Визначено перспективи розвитку безпекової проблеми – дослідження згуртованості громадянського суспільства на основі прогресивних європейських цінностей як чинника національної безпеки України.

Курило В. С., Караман О. Л. Безпека і розвиток особистості в умовах війни РФ проти України. Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. 2024. № 5 (364). С. 129-137.
У статті розкрито проблему безпеки і розвитку особистості в умовах війни РФ проти України. Встановлено, що безпека особистості – це стан задоволеності людини від можливості реалізації потреб різного рівня на основі внутрішньої і зовнішньої гармонії та впевненості в майбутньому, що забезпечує успішний взаєморозвиток особистості й соціуму та прогрес суспільства. Проаналізовано стан і поведінку особистості в умовах військової небезпеки на всіх структурних рівнях (за К. Платоновим): спрямованості особистості (втрата сенсу життя та попередніх досягнень, образу майбутнього; спотворення життєвих цінностей, світогляду; помилкові, хибні уявлення і переконання); досвіду (втрата роботи, джерел доходу, житла, сенсу здобутих знань і досвіду; блокування здатності конструктивно вирішувати проблеми); психічних процесів (блокування мисленнєвих процесів, когнітивний дисонанс, некритичне мислення, нераціональна оцінка ситуації, агресивність, психічна нестійкість, афективна збудливість; стан жертви, низька самооцінка, почуття провини); біопсихічних процесів (загострення певних рис темпераменту; акцентуації характеру; чергування стабільних і критичних станів різних фізіологічних систем тощо).Визначено шляхи забезпечення безпеки і розвитку особистості в умовах війни РФ проти України: формування ціннісного ставлення до життя, світи, майбутньої професії, потреби в постійному особистісному й професійному зростанні; отримання нових знань, умінь, навичок, пошук нових сфер діяльності; надання допомоги іншим та прийняття допомоги від інших; формування здатності керувати стресом та емоціями в надзвичайних мовах, володіти навичками рефлексії, саморегуляції, релаксації, стабілізації психоемоційного стану; активізація міжособистісної взаємодії, любов, творчість, віра в перемогу, відповідальність.

Курило В. С., Караман О. Л. Національна безпека як суспільний феномен: сутність і структура. Інноваційна педагогіка. 2024. Вип. 70. Т. 1. С. 164–168.
Статтю присвячено визначенню сутності і структури поняття «національна безпека» у контексті поняття більш високого рівня – «безпека» та з’ясуванню її суспільної сутності. Базове поняття «безпека» визначено як відкриту, складну, багатокомпонентну систему, яка має вертикальну (ієрархічну) й горизонтальну структуру та ґрунтується на прогресивних загальнолюдських, національних, індивідуально-особистісних цінностях і принципах сталого розвитку.
Сутність поняття «безпека» потрактовано як стійкий стан суспільного організму, що зберігає свою цілісність та здатність до саморозвитку, не зважаючи на несприятливі зовнішні та внутрішні впливи. Ця здатність пов’язана із спроможністю системи зберігати динамічну рівновагу, успішно адаптуватися шляхом політичних та інших механізмів до умов існування, у тому числі ефективно долати кризові явища, економічні труднощі та розв’язувати соціальні, політичні, збройні та інші конфлікти. Встановлено, що національна безпека є компонентом системи безпеки, яка складається з трьох компонентів: глобальна безпека, національна безпека, особистісна безпека. Розкрито сутність поняття національної безпеки, що полягає у здатності країни до захисту самостійно чи разом з іншими країнами національних інтересів і цінностей, особистості, суспільства й держави від внутрішніх і зовнішніх загроз з метою її сталого розвитку. Визначено структуру національної безпеки, яку складають три основні компоненти: безпека особистості – безпека її прав і свобод; безпека суспільства – його матеріальних і духовних цінностей; безпека держави – її конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності.
Суспільну сутність феномену національної безпеки розкрито через зміст її структурного компоненту «безпека суспільства», що полягає у здатності суспільства як історично зумовленої спільності людей до сталого розвитку із збереженням цілісності, суб’єктності, ідентичності в умовах мінливості, нестабільності, зовнішніх і внутрішніх загроз.
Визначено перспективу дослідження проблеми національної безпеки шляхом з’ясування ролі громадянського суспільства в забезпеченні суспільної безпеки, цілісності, суверенітету і незалежності України в умовах збройного насилля та інформаційної агресії РФ проти України.

Курило В. С., Караман О. Л., Степаненко В. І. Механізми впливу інформаційної агресії на свідомість громадян: соціально-психологічний аспект. Соціальна педагогіка: теорія та практика. 2024. №2. С.53–61.
У статті визначено механізми впливу інформаційної агресії на свідомість громадян з урахуванням соціально-психологічних характеристик і складників такого впливу. Відповідні механізми представлено як когнітивні, емоційні і соціальні процеси, що впливають на характер сприйняття інформації окремими особами або групами, їх мислення, активність, спрямованість діяльності, використовуються для формування і зміни мотивів, установок, поведінки і потреб. До них належать механізми й ефекти соціальної перцепції, механізми і феномени сприйняття, пам’яті, уваги, впливу на громадську думку, маніпулювання свідомістю, інформаційного насильства. Звернено увагу, що механізми впливу інформаційної агресії на свідомість громадян постійно вдосконалюються та видозмінюються.Наголошено, що застосування механізмів деструктивного інформаційно-психологічного впливу в умовах інформаційної агресії дозволяє програмувати дії і поведінку, маніпулювати свідомістю та дезінформувати громадян, схиляючи їх до прийняття потрібного рішення та потрібної поведінки. Розуміння механізмів впливу інформаційної агресії, яка постає загрозою національним інтересам та національній безпеці України в інформаційній сфері, є одним зі способів убезпечення індивідуальної, групової і масової свідомості громадян. Окреслено перспективи подальших розвідок, які полягають у визначенні особливостей впливу інформаційної агресії на різні категорії населення в контексті проблеми протидії маніпулюванню свідомістю та формування критичного мислення як чинника безпеки громадян.

Курило В. С., Караман О. Л., Степаненко В. І. Особливості впливу інформаційної агресії на різні категорії населення. Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. №4. (363). 2024. С. 108 – 116.
У статті зазначено, що вплив інформаційної агресії росії проти України є багаторівневим і включає багато чинників, які спрямовані на ослаблення України в політичному, військовому, економічному, інформаційному, соціальному та інших аспектах. Психіка і свідомість людини, а також колективна і масова свідомість розглядаються як основний канал такого впливу. Наголошено, що інформаційний вплив, з одного боку, характеризується глобальністю охоплення, а з іншого – може бути диференційованим за змістом, стилістикою і формами залежно від цільової аудиторії. У межах відповідного підходу представлено диференціацію впливу російської інформаційної агресії на населення, запропоновану Національним інститутом стратегічних досліджень: вплив на населення самої рф, вплив на населення анексованих, тимчасово окупованих територій України та територій, що безпосередньо знаходяться в зоні бойових дій; вплив на населення України загалом; вплив на населення інших країн, міжнародні організації, світову спільноту.Також визначено особливості впливу інформаційної агресії на суспільство, спираючись на теорію алгоритмів; у контексті когнітивного, гендерного та інших підходів. Зазначено, що сегментація впливу інформаційної агресії на різні категорії населення може базуватися на різних підходах з урахуванням таких параметрів, як вік, соціальний статус, гендер, рівень освіти, географічні показники, приналежність до соціальних чи політичних груп тощо.

Курило В. С., Караман О. Л., Степаненко В. І. Розвиток критичного мислення як напрям роботи соціального педагога щодо подолання негативних трансформацій особистості в умовах війни. Інноваційна педагогіка. 2024. №72. С. 212–216.
В статті критичне мислення розглянуто як одну з головних характеристик в контексті подолання особистістю життєвих криз. Зазначено, що зростання кількості особистісних криз може бути пов’язане із загостренням суспільних проблем, безпековими ризиками, які наразі є актуальними для Україні, та швидкими змінами у соціальнокультурному середовищі. Констатовано, що притаманні особистості зміни відбуваються під впливом внутрішньо і зовнішньо детермінованих та ситуативних чинників. Звернено увагу, що цінності та ідеали учнів через брак життєвого досвіду і критичного мислення не завжди є проявом психологічного і психічного благополуччя особистості та можуть призвести до різних варіацій девіантної поведінки.Зазначено, що критичне осмислення ситуації супроводжує процес адаптації особистості, отримання нею нового життєвого досвіду, активацію творчого потенціалу, усвідомлення потреби в зміні кризової ситуації та подальшу трансформацію. Наголошено, що організація освітнього процесу у закладі загальної середньої освіти на сьогоднішній день спрямована передусім на розвиток критичного мислення здобувачів освіти, що допоможе їм оволодіти основними компетентностями, які необхідні для соціалізації особистості та формування її індивідуальності. Виокремлено основні характеристики критичного мислення, які підлягають формуванню на всіх етапах освіти: аналітичність, асоціативність, логічність, системність, самостійність. Зазначено, що соціальний педагог, здійснюючи просвітницько-профілактичну функцію у закладі загальної середньої освіти та застосовуючи активні і традиційні методи розвитку критичного мислення, поширює знання, виявляє факти порушення прав учнів, вживає заходи щодо подолання негативних чинників, які впливають на їхнє життєзабезпечення, моральний і соціальний розвиток, проводить профілактичну роботу щодо попередження негативних впливів і негативних трансформацій особистості в умовах війни, надає соціальнопсихологічну допомогу в ситуації життєвої кризи, тривалих несприятливих життєвих обставин, вичерпаних адаптаційних ресурсів особистості.

Курило В. С., Караман О. Л., Степаненко В. І. Методологічна конструкція формування критичного мислення громадян як чинника безпеки в умовах збройного насилля та інформаційної агресії. Актуальні питання гуманітарних наук. 2024. №80. Т2. С. 215-223.
У статті визначено сутність і зміст основних складових методологічної конструкції формування критичного мислення громадян як чинника безпеки в умовах збройного насилля та інформаційної агресії: ідентифікація властивостей теорій критичного мислення, встановлення об’єктно-предметного поля, обґрунтування методології та прогнозування напрямів розвитку проблеми дослідження. Визначено основні підходи, на яких ґрунтується сучасна концепція формування критичного мислення. Звернено увагу, що критичність мислення передбачає співвіднесення реальності з системою цінностей, коли в процесі оцінювання встановлюються різноманітні зв’язки, суб’єкт приписує цінність певному об’єкту, а об’єкт є предметом оцінки, якому приписується цінність.Методологічну конструкцію формування критичного мислення громадян як чинника безпеки в умовах збройного насилля та інформаційної агресії побудовано з урахуванням чотирьох рівнів методології: філософського, загальнонаукового, конкретно-наукового і технологічного. Зазначено, що ці рівні створюють складну ієрархічну систему інтеграції і комплементарного взаємозв’язку фундаментальних наукових підходів – аксіологічного, культурологічного, соціокультурного, структурно-функціонального, конфліктологічного, біхевіористського, середовищного, синергетичного, уб’єктно-діяльнісного, компетентнісного, контекстного, особистісно зорієнтованого, технологічного, герменевтичного, діалогічного.Визначено напрями прогнозування розвитку проблеми дослідження, які пов’язані з необхідністю перегляду безпекових концепцій, формуванням механізмів щодо гарантування безпеки громадян і територій, механізмів відновлення окремих інфраструктурних складових, постраждалих територій, країни в цілому як в умовах війни, так і повоєнного відновлення, подальшим розробленням теорії та методики метакогнітивного розвитку.

Починкова М. М., Бадер С. О. Проблема готовності педагогів до формування критичного мислення особистості. Актуальні питання гуманітарних наук. 2024. Вип. 75. Т 2. С. 312-319.
Сучасне українське суспільство, що охоплене тотальною інформатизацією, переживає найскладніші часи через повномасштабне вторгнення рф та воєнні дії фактично по всій території незалежної держави. Ментальна війна, що ведеться країною-агресором в інформаційному просторі загострює проблеми, які сьогодні існують у політичній та соціально-економічній площинах, а єдиною протидією стає сформоване критичне мислення громадян. Постає не менш гостра проблема ‒ готовності педагогів до формування критичного мислення громадян усіх вікових категорій.Мету розвідки автори убачають у дослідженні феномену готовності педагогів до формування критичного мислення особистості. Досліджуваний феномен у межах розвідки визначається як особистісний стан мотиваційно-ціннісного ставлення до критичного мислення і його формування, володіння ефективними способами і засобами досягнення педагогічних цілей з формування критичного мислення з урахуванням вікових і психолого-педагогічних особливостей особистості, здатності до творчості, ефективної взаємодії та рефлексії.У структурі готовності педагога до формування критичного мислення особистості виокремлено такі взаємопов’язані компоненти: мотиваційно-ціннісний (виражає усвідомлене ставлення до самого критичного мислення й процесу його формування на засадах ціннісної освітньої парадигми), когнітивний (об’єднує сукупність знань щодо теоретико-методологічних засад критичного мислення особистості; володіння методичними знаннями, уміннями й навичками щодо впровадження технологій розвитку й формування критичного мислення в освітній процес та впровадження методів і засобів розвитку критичного мислення в освітній процес), комунікативний (реалізується у процесі взаємодії суб’єктів процесу формування критичного мислення, усвідомлення ролі мови й мовлення в процесі мислення, побудова процесу комунікації на засадах діалогізму), діяльнісний (розкривається через наявність і реалізацію професійно-педагогічних якостей щодо формування критичного мислення особистості, активного застосування їх у процесі професійної діяльності) та рефлексивний (характеризує пізнання й аналіз педагогом власного мислення, свідомості, професійної діяльності, а також висунення й реалізація власних ідей)

Починкова М.М., Бадер С.О. Психолого-педагогічні механізми формування критичного мислення особистості. Інноваційна педагогіка. 2024. Вип. 75. С. 190-196.
Повномасштабне вторгнення рф на територію незалежної України спровокувало низку проблем світового й локального рівнів, що так чи так вплинуло на кожного громадянин. Сьогодні фактично ми всі проживаємо в умовах перманентного стресу та тривоги за майбутнє. Ситуація погіршується через потужну інформаційно-психологічну спеціальну операцію, яку країна-агресорка провадить в ЗМІ, соціальних мережах та мессенджерах. Постає нагальна потреба в пошуку такого засобу, який би дозволив громадянам України почуватись у психологічній безпеці. Одним з таких є сформоване критичне мислення особистості, що дозволяє вдало опрацьовувати інформацію та протистояти психологічним маніпуляціям.
Визначено три групи психолого-педагогічних механізмів формування критичного мислення особистості. До першої групи відносено рефлексію, суперечність, аналіз через синтез, постановку запитань, інтеріоризацію; до другої ‒ механізми зворотного зв’язку, довизначення учіннєвої задачі, динамічного розподілу ролей між суб’єктами освітнього процесу; до третьої – ідентифікацію та інтерналізацію.
Рефлексія дозволяє глибше розуміти власні когнітивні установки та переглядати їх у світлі нових знань або досвіду. Суперечність стимулює особистість аналізувати різні точки зору, оцінювати їх логічну послідовність і шукати оптимальні рішення, викликаючи когнітивний дисонанс, що стимулює активний мисленнєвий процес та допомагає розвивати критичне ставлення до інформації. Аналіз через синтез дозволяє не тільки розбивати складні проблеми на окремі елементи (аналіз), але й об’єднувати ці елементи у нові, цілісні уявлення (синтез), що сприяє глибшому розумінню сутності проблеми. Постановка запитань дозволяє виявляти недоліки в аргументації та знаходити оптимальні рішення.
Через інтеріоризацію засвоюються нові когнітивні стратегії, мисленнєві процеси та принципи аналізу, перетворюючи їх на внутрішні механізми мислення. Зворотній зв’язок сприяє самооцінюванню успіхів та невдач, формуванню здатності коригувати власні навички щодо мислення. Довизначення учнівської задачі допомагає краще розуміти суть проблеми та самостійно визначати шляхи її вирішення. Динамічний розподіл ролей між учасниками урізноманітнює способи взаємодії та співпраці, що сприяє розвитку критичного мислення через обмін ідеями, аналіз альтернативних підходів і вирішення проблем у різних ролях. Ідентифікація та інтерналізація допомагають особистості засвоювати нові когнітивні стратегії, цінності та норми, перетворюючи їх на частину власного мислення та поведінки. 

Починкова М. М., Бадер С. О. Формування та розвиток критичного мислення: теоретичні основи та розмежування категорій. Інноваційна педагогіка. 2024. Вип. 74. С. 188-194.
Невідворотні зміни, що відбуваються в сучасному українському суспільстві провокують необхідність адаптації особистості до ситуацій невизначеності, формування специфічних навичок, які дозволять бути гнучкими, конкурентоспроможними, нестандартно мислити, приймати оперативні рішення. В умовах інформаційного суспільства, де зростає обсяг доступної інформації, а також збільшується кількість маніпуляцій та дезінформації, здатність критично оцінювати й аналізувати дані є ключовим фактором для формування свідомого громадянського суспільства.
Для України, яка переживає складні процеси реформування та євроінтеграції, критичне мислення громадян є запорукою розвитку демократії та зміцнення національної безпеки. Саме громадяни, які критично мислять, здатні приймати обґрунтовані рішення, що сприятимуть соціальному прогресу та економічному зростанню країни. Це зумовлює необхідність теоретико-практичних аспектів формування й розвитку критичного мислення громадян на всіх вікових етапах.
Автори досліджують сутність дефініцій «формування» та «розвиток», виокремлюючи спільне та відмінне в контексті педагогічної науки та її об’єкта ‒ особистості, яка підростає. Доведено, що процес розвитку має безперервний характер, кількісні зміни і перехід від нижчого до вищого, а формування характеризується певною закінченістю, завершеністю, досягненням конкретного рівня зрілості. Проаналізовано специфіку розвитку та
формування критичного мислення на різних вікових етапах. У дошкільному віці ми можемо говорити лише про пропедевтику критичного мислення; у період від молодшого шкільного віку до ранньої юності наголошено на розвитку критичного мислення, як своєрідного переходу від низького рівня до набуття цим типом мислення нового, більш високого якісного, а також про формування окремих складових структури критичного мислення особистості, як набуття цими складовими довершеної форми. Період ранньої зрілості визначено як сенситивний для формування критичного мислення особистості, як набуття ним певної завершеної форми, певної викінченості під цілеспрямованим педагогічним впливом. У наступні вікові
періоди йде мова про розвиток критичного мислення, як безперервного процесу, тобто удосконалення вже сформованого, що може відбуватись як і під цілеспрямованим педагогічним впливом, так і без нього, у процесі самоосвіти та саморозвитку.

Степаненко В. І. Окремі аспекти впливу інформаційної агресії на свідомість громадян середнього віку. Інноваційна педагогіка. 2024. №73. С. 250–253.
У статті окреслено окремі аспекти впливу інформаційної агресії з боку російської федерації на свідомість українських громадян середнього віку. Наголошено, що особливості політичної й економічної ситуації, наявність травматичних життєвих подій, умови війни можуть призвести до виникнення в осіб середнього віку внутрішніх конфліктів, неврівноваженості, загостреної чутливості до зовнішніх впливів, напруженості внутрішньоособистісних суперечностей, руйнування власних уявлень про цінності, ідеали, смисли тощо. Зазначено, що типовими ознаками, які характеризують кризу середнього віку, є: паніка; тривожність; підвищена чутливість до критики; актуалізація фобій; переоцінка сенсу життя; зміна ієрархії мотивів і ціннісних орієнтацій. Звернено увагу, що всі ці внутрішні проблеми, суперечності, слабкості і вразливості використовує рф.Акцентовано, що з метою зміни світосприйняття людей середнього віку, впливу на свідомість осіб середнього віку вона застосовує методи соціально-економічного і політичного розшарування. Зазначено, що інформаційна агресія може призвести до обрання особою середнього віку деструктивного підходу подолання негативних подій у житті, які постають джерелом її деформації і дезадаптації. Виражений травматичний вплив на осіб середнього віку мають емоційно насичені відеоматеріали, які містять інформацію про загибель і травматизацію дітей, тварин; персональні
історії постраждалих; руйнування і завдання шкоди землі; вбивства, катування, ґвалтування; порівняння і протиставлення; окупацію свого населеного пункту, щодо якої люди навіть уже після їх звільнення мають складні переживання. Звернено увагу, що перегляд травматичного контенту, пов’язаного з війною і її наслідками, викликає в осіб середнього віку сильні емоційні реакції (неконтрольовані сльози; нестримна агресія; порушення сну тощо).

Бадер А. В. Переосмислення сутності інформаційної війни. Збройне насилля: сучасні процеси світової глобалізації та їхній вплив на Україну : матеріали Всеукр. XVII наук.-практ. конф. (м. Лубни, 30 трав. 2024 р.). Лубни, 2024.

Бадер С. О. Формування критичного мислення у майбутніх вихователів ЗДО: нормативно-правовий аспект. Дошкільна освіта в сучасному освітньому просторі: реалії, загрози та перспективи : зб. наук. пр. учасників міжнар. наук.-практ. конф. (м. Лубни, 15-16 квіт. 2024 р.). Полтава-Лубни: ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», 2024. С. 106-109.

Вовк С. О. Медіатизація війни: інструменти критичного аналізу. Збройне насилля: сучасні процеси світової глобалізації та їхній вплив на Україну : матеріали Всеукр. XVII наук.-практ. конф. (м. Лубни, 30 трав. 2024 р.). Лубни, 2024.

Караман О. Л. Безпека як багатовимірне поняття. Практична психологія у сучасному вимірі: XV Міжнар. наук.-практ. конф. науковців та студентів: тези доп. (м. Дніпро, 26 берез. 2024 р.). Дніпро : Університет імені Альфреда Нобеля, 2024. С. 132–134.

Караман О. Л. Роль критичного мислення у розробці безпекових стратегій України в умовах війни. Збройне насилля: сучасні процеси світової глобалізації та їхній вплив на Україну : матеріали Всеукр. XVII наук.-практ. конф. (м. Лубни, 30 трав. 2024 р.). Лубни, 2024.

Курило В. С., Караман О. Л. Методологічні засади проблеми соціалізації особистості в умовах збройного насилля та інформаційної агресії (філософський рівень). Тенденції розвитку педагогіки та освіти в умовах цифрових трансформацій (ВyteEd-2024) : матеріали I Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 17–19 квіт. 2024 р.) / за заг. ред. І. В. Таможської; Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2024. С. 199–205.

Починкова М. М. Декілька зауваг щодо пропедевтики критичного мислення дошкільників. Дошкільна освіта в сучасному освітньому просторі: реалії, загрози та перспективи: зб. наук. пр. учасників міжнар. наук.-практ. конф. (м. Лубни, 15-16 квіт. 2024 р.). Полтава-Лубни: ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», 2024. С. 65–71.

Починкова М.М. Когнітивне навчання в розвитку критичного мислення. Інтелектуальний ресурс сьогодення: наукові задачі, розвиток та запитання: зб. наук. пр. з матеріалами III Міжнар. наук. конф. (м. Одеса, 20 верес., 2024 р.) / Міжнародний центр наукових досліджень. Вінниця: ТОВ «УКРЛОГОС Груп, 2024. С. 247–249.

Степаненко В. І. Вплив інформаційної агресії на свідомість підлітків на Сході України. International scientific-practical conference “Problems and prospects for the development of science, education and technology”: conference proceedings (Aarhus, Denmark, Aug. 3, 2024). Aarhus, Denmark: Scholarly Publisher ICSSH, 2024. P. 9–11.

Степаненко В. І. Маніпулятивний вплив на психічне здоров’я населення в умовах російсько-української війни. International scientific-practical conference “Current state and priorities modernization of science, education and society”: conference proceedings (Aarhus, Denmark, October 26, 2024). Aarhus, Denmark: Scholarly Publisher ICSSH, 2024. P. 55–56.

Бадер А. В., Вовк С. О. Міжнародні механізми врегулювання збройних конфліктів: методичні рекомендації для здобувачів ОС бакалавр. Полтава: Видавництво Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», 2024. 23 с.

Курило В. С., Караман О. Л., Степаненко В. І. Кроки для покращення навичок критичного мислення: деякі кейси та вправи: методичні рекомендації. Полтава: ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка». 2024. 24 с.

Навчальна програма тренінгу з деконструкції повідомлень для педагогічних та науково-педагогічних працівників, здобувачів освіти, населення / уклад. С.О. Вовк, А. В. Бадер. Полтава : Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2024. 16 с.

Навчальна програма тренінгу з інформаційної безпеки особистості. для педагогічних та науково-педагогічних працівників, здобувачів освіти, населення / уклад. В. С. Курило, О. Л. Караман. Полтава: Вид-во ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка». 2024. 44 с.

Формування критичного мислення громадян : методичні рекомендації / уклад. С. О. Бадер, М. М. Починкова. Лубни : Альма-матер, 2024. 57 с.

Формування критичного мислення громадян: тренінгова технологія : методичні рекомендації / уклад. С. О. Бадер, М. М. Починкова. Лубни : Альма-матер, 2024. 35 с.